Останні події навколо Києво-Печерської Лаври стали не те, щоб несподіванкою, проте до останнього моменту хотілося вірити, що рішення про повне виселення УПЦ із комплексу не буде прийнято. Проте рішення Мінкульту від 10 березня про виселення Української Православної Церкви з території та приміщень заповідника не передбачає жодних альтернативних варіантів розвитку ситуації. До 29 березня 2023 року приміщення Києво-Печерської Лаври мають бути звільнені повністю. У зв’язку з тим, що відбувається, редакція порталу Raskolam.net пропонує до вашої уваги глибокий аналіз ситуації з можливими прогнозами майбутнього Києво-Печерської Лаври зокрема та Української Православної Церкви загалом.

Державна політика та відсутність взаєморозуміння

Те, що держава розпочинає відкриту війну з Церквою, стало зрозумілим ще 1 грудня 2022 року після відповідної заяви президента України. Вже тоді сам тон заяв Зеленського та подальші агресивні дії з боку РНБО та СБУ підтвердили жорсткість позиції та намір йти до кінця. У зв’язку з цим удару по Києво-Печерській Лаврі варто було очікувати насамперед не лише тому, що це головний монастир Української Православної Церкви, а й, крім усього іншого, є ще й адміністративним центром усієї структури.

Перші наміри на храми Верхньої Лаври показали рішучість державного апарату, а занедбана робота державної комісії з перевірки порушень використання приміщень комплексу «нижньої» частини обителі прогнозовано показала наявність таких. Саме це, за заявою Міністерства культури, спричинило розірвання договору про оренду Церквою храмів та приміщень Лаври. Що характерно – чомусь Мінкульт не помічав жодних порушень, коли Лавра відновлювалася силами монастиря, меценатів та простих парафіян. На цей факт звернув увагу голова прес-служби УПЦ митрополит Климент (Вечеря), заявивши, що: «Незрозуміло на підставі чого ми повинні передавати ті матеріальні цінності та ту культурну спадщину, яка була відроджена та зберігалася ченцями. На якій підставі це передавати людям, які не мають до нього жодного відношення? Вони його не створювали, не реконструювали, а лише руйнували усі попередні роки, і тепер хочуть відібрати його у нас».

Справді, той стан, у якому Лавру було передано у користування Українській Православній Церкві на початку 90-х, без перебільшення можна назвати плачевним. Проте держава не врахувала цієї особливості, ухвалюючи рішення про експропріацію. Президент України Володимир Зеленський не змусив чекати на реакцію, заявивши, що: «Українці схвалюють виселення УПЦ з Києво-Печерської лаври». Глава Мінкульту Олександр Ткаченко пішов ще далі, оголосивши «ревізію» навіть для мощів Києво-Печерських преподобних, назвавши їх «музейними експонатами». Печерам Лаври міністр культури передрік долю музейного об’єкту. Треба відзначити, що вже вранці понеділка об’єднана комісія Мінкульту та заповідника таки прийшла «описувати» святі мощі, при цьому не повідомивши нікого з монастиря.

Водночас привертає увагу реакція Мінкульту на можливі спроби Української Православної Церкви протидіяти виселенню ченців із Києво-Печерської Лаври. Ткаченко запевнив, що влада передбачила ситуацію, якщо УПЦ відмовиться залишити територію Лаври. “До складу комісії з ревізії включено представників як СБУ, так і МВС”, – заявив міністр. Треба розуміти, що таким чином у Мінкульті застерегли УПЦ від опору, при цьому, щоправда, натякнувши, що ченці можуть залишитися в монастирі, якщо «зроблять правильний вибір». Ткаченко наголосив, що у монастирі про це «прекрасно знають». Є підозри, що під «правильним вибором» мається на увазі перехід братії до ПЦУ.

Не виключив насильницького виселення з Лаври та нардеп Микита Потураєв. «Нам потрібно готуватися і до того, що до Києво-Печерської Лаври прийде і патріотично налаштована громадськість, зокрема, ветерани війни, щоби підтримати її звільнення від представників московського патріархату», – наголосив парламентар. Водночас депутат зазначив, що вже звернувся до СБУ для забезпечення реалізації виселення УПЦ із Києво-Печерської Лаври. «Ми звернулися до голови СБУ Василя Малюка з листом, тому я впевнений, що компетентні органи подбають про те, щоб нічого не було втрачено з Києво-Печерської Лаври. На мій погляд, Росія намагатиметься вдатися до провокацій і заважатиме звільненню Лаври до 29 березня. Однак, наскільки мені відомо, наші правоохоронці готові до цього», – заявив Потураєв.

Реакція Церкви як маркер для розуміння майбутніх процесів

У перші години після оголошення про вигнання УПЦ із Києво-Печерської Лаври реакція Церкви була невизначеною. Окремі заяви офіційних осіб Української Православної Церкви перемішувалися з так званими «інсайдами», нібито із церковного середовища. 12 березня, в день пам’яті преподобних Києво-Печерських, Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Онуфрій відправив Богослужіння на одній із площ Лаври, в якому взяли участь десятки представників єпископату та духовенства, а також кілька тисяч віруючих (за різними оцінками – від 5 до 7 тисяч осіб). Під час проповіді Предстоятель окремо згадав про плани держави щодо Лаври, але жодних особливих звернень у цей день не прозвучало.

До речі, за інформацією порталу порталу, недільний день у Києво-Печерській Лаврі не пройшов без казусів. Як відомо, цього ж дня на території «верхньої» Лаври проводив свої заходи голова ПЦУ Епіфаній Думенко. Раніше повідомлялося, що на нього збирали людей із різних регіонів. Анонсувалася безкоштовна поїздка для всіх бажаючих – до Києва та назад. Проте УПЦ реалізувати аналогічну ініціативу не вдалося. У найближчих до столиці регіонах компетентні органи суворо заборонили перевізникам брати замовлення на обслуговування представників Української Православної Церкви цього дня. Таким чином, учасники Богослужіння, яке очолює Предстоятель УПЦ, були виключно жителями Києва та ближніх районів. Навпаки, захід Епіфанія, який мав усі шанси відбутися з успіхом, не показали хороших результатів щодо кількості учасників, що чітко видно з фоторепортажів на сайті ПЦУ.

Повертаючись до теми позиції УПЦ щодо ключового питання публікації, – відсутність суттєвих дій і заяв підкріпила «інсайдерські дані», що з’являються навперебій, про те, що Блаженніший нібито дав вказівку братії монастиря готуватися до виселення, а суєта в лаврських корпусах з самого ранку в понеділок, лише підкріпила такі побоювання віруючих. В окремих чатах та телеграм-спільнотах почали повідомляти про те, що братія монастиря покірно збирає речі та їде у невідомому напрямку.

Остаточна точка в питанні з позицією Церкви щодо ситуації, що склалася, була поставлена безпосередньо намісником Києво-Печерської Лаври митрополитом Павлом (Лебідем). «Ми не маємо наміру виселятися, бо зараз є закони, які на боці людини. І ці погрози, що з нами розправляться, – це не 1917 рік! Сьогодні є спільнота всесвітня, є якась культура», – сказав митрополит Павло. Окремо намісник монастиря наголосив, що: «Ніхто не надав жодного документа, посвідчення – хто вони, ми знаємо з них лише одного працівника музею. А вони мали перед тим, як прийти, сповістити, ми мали зустріти, відкрити корпуси, показати храми… Але цього нічого немає».

Тим не менш, інформація про перегрупування на території монастиря є від частки правдивою. За наявними у нас даними, до переселення готують адміністративні корпуси, Синодальні відділи та Київську духовну семінарію. Тобто в монастирі залишаться лише ченці. Такі кроки цілком виправдані, адже робота церковних інституцій у такій ситуації буде значно ускладнена. Враховуючи заяви міністра Культури Олександра Ткаченка, не можна виключати, що насельників монастиря та всіх причетних виселятимуть фізично, за участю, наприклад, правоохоронних органів чи праворадикалів.

Погляд ззовні: як реагують на ситуацію, за кордоном

На відміну від зайнятої вичікувальної позиції всередині УПЦ, ставлення до важкого становища Церкви та Києво-Печерської Лаври поза Україною було, в більшості випадків, однозначним. Насамперед, варто приділити увагу реакції Патріарха Московського та всієї Русі Кирила. «11 березня 2023 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирило звернувся до Предстоятелів Помісних Православних Церков, низки релігійних діячів та представників міжнародних організацій з посланнями, в яких поділився глибоким занепокоєнням у зв’язку з різким посиленням державного тиску на православних християн України», – повідомляє сайт Патріархія. Додатково в повідомленні, крім усього іншого, йдеться про те, що звернення було адресовано, зокрема, Предстоятелям Помісних Православних Церков, Папі Римському Франциску, Патріарху Коптської Церкви Тавадросу II, Главі Англіканського співтовариства Архієпископу Кентерберійському Джастіну Уелбі Пілею, генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутеррішу, генеральному секретарю ОБСЄ Хельзі Марії Шмід, генеральному секретарю Ради Європи Марії Пейчинович-Буріч, верховному комісару ООН з прав людини Фолькеру Тюрку, директору Бюро ОБСЄ з питань демократичних інститутів та прав людини Маттео Мекаччі.

Звичайно, у зв’язку з російсько-українською війною, ставлення до таких заяв Патріарха Кирила може бути різним. Проте виникає не менш резонне питання до керівництва УПЦ – чому аналогічні кроки не зробили сама Українська Православна Церква? Не можна сказати, що Церква опинилася в повній ізоляції, адже за всіх складнощів відносин з державою УПЦ продовжує відкривати приходи за кордоном, маючи доступ до європейських правозахисних організацій. І вже тим більше не складно скласти звернення на адресу Предстоятелів Помісних Церков з проханням підняти свій голос на захист Української Православної Церкви, яка страждає. Проте цього не було зроблено, хоча, за логікою речей, мало статися ще 2 грудня, одразу після перших загроз президента України на адресу УПЦ.

Тим не менш, того ж дня, – чи на заклик Патріарха Кирила, чи з власної ініціативи, – Православна Церква Албанії закликала до якнайшвидшого скликання Всеправославного собору для обговорення проблем, що накопичилися в Православ’ї, і вирішення кризи, що поглиблюється. “У міру того, як безпрецедентне лихо православних в Україні посилюється і невимовні страждання православних віруючих досягають свого піку, Всеправославні збори необхідно провести в найкоротший термін”, – сказано в комюніке Албанської Церкви.

Приділив окрему увагу подіям навколо Києво-Печерської Лаври науковий співробітник Центру з вивчення Східної Європи при Бременському університеті (Німеччина) Микола Митрохін. «УПЦ, а отже українське чернецтво, офіційно почали виганяти з Києво-Печерської Лаври. За останні сто років це вже було двічі – наприкінці 20-х років, потім за Хрущова. Щоразу, коли Лавру повертали Церкві, виявлялося, що деякі з тих, кого у минулому вигнали, ще живі — і вони туди поверталися. На відміну від тих, хто гнав ченців, використовуючи владу та силу. Але тих, хто думав, що Церкву можна «закрити на ключ», пограбувати, зробити музей і написати в газеті, що таким є рішення народу, історія нічому не вчить. Особливо якщо її не знати», – написав аналітик.

Знайшлися, проте, й ті, хто запропонував і свій, – альтернативний, але однозначно неприйнятний для УПЦ – варіант розвитку подій. Заштатний клірик Московського патріархату архімандрит Кирило (Говорун) запропонував організувати рівноправне співіснування УПЦ та ПЦУ на території Києво-Печерської Лаври. «У рамках однієї лаври може бути дві і більше євхаристичні громади, де ченці в принципі можуть поминати різних єпископів. Не забуватимемо, що лавра історично — це не одна громада, а група громад. В умовах КПЛ це може означати, що в ній можуть співіснувати громади, які поминають митрополита Онуфрія та митрополита Епіфанія. Ці громади можуть бути частинами однієї «лаври» у її історичному сенсі і перебувати під загальним «наглядом» обраного архімандрита», – заявив Говорун.

Qui prodest? І чим закінчиться історія з Лаврою

Звичайно ж, в державно-церковних відносинах, що загострилися, необхідно усвідомлювати, що така ситуація не виникла на порожньому місці, а передумови до того, що відбувається з різною циклічністю, мали місце задовго до нинішніх подій. Скажімо чесно – українське церковне питання було «продано». Покупцем став Константинопольський патріархат, а спроби втручання у справи Української Православної Церкви з боку патріарха Варфоломія почалися ще під час президентства Віктора Ющенка. Тим не менш, на той момент російсько-українські відносини ще не були настільки критичними, відповідно реалізація плану з переорієнтування українського Православ’я не була можливою.
Все змінилося після надання томосу про автокефалію, а фактично – акта про визнання з боку Фанара щодо колишніх УПЦ КП та УАПЦ. Нажаль, обраний церковним Стамбулом вектор співпав із політикою українських еліт та їхніх європейських та заокеанських партнерів. Саме цим пояснюється відсутність адекватної реакції світової спільноти на очевидні порушення прав значної частини українців за релігійною ознакою. Таким чином, ми повинні усвідомлювати, що Українська Православна Церква, за винятком окремих моментів, залишилася віч-на-віч зі своєю проблемою.

Що ж до історії з Києво-Печерською Лаврою, – буде не зайвим навести думку голови ПЦУ Епіфанія Думенка з цього приводу. Це важливо хоча б тому, що останнім часом слова Думенка часто сходяться з реальністю і вже перестали бути голослівними заявами. «Майбутнє Києво-Печерської лаври – повністю бути у Православній Церкві України. Спочатку ми служитимемо на великі свята, а коли сформується клір Лаври – коли до нас приєднається частина ченців із Нижньої лаври, тоді ми налагодимо повсякденні богослужіння. А вже в соборах, у центральному Успенському соборі, богослужіння відбуватимуться щонеділі», — сказав голова ПЦУ.

Для розуміння чому саме посилився тиск на Українську Православну Церкву, варто звернути увагу на інформацію, яка з’явилася у мережі. Офіс Президента готовий передати все майно УПЦ під юрисдикцію ПЦУ. Про це повідомило джерело одного з політичних телеграм-каналів у ОП. Виселення ченців із Києво-Печерської лаври – лише перший крок, далі буде повна заборона УПЦ в Україні, якщо Митрополит Онуфрій не прийме пропозицію Банкової. Ті священики, які погодяться на ці умови, зможуть далі керувати своїми парафіями. На Банковій ухвалили рішення повністю ліквідувати УПЦ в Україні, але процес розтягнутий у часі, щоб переконати священнослужителів самих зробити «правильний» вибір. Джерело в ОП розповіло також, що Митрополит Онуфрій не погодився прийняти схему Офісу Президента щодо переходу УПЦ під контроль ПЦУ.

Судячи з того, що відбувається, Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій справді не прийняв умов, поставлених йому президентом Зеленським. Враховуючи наявність у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів кількох законопроектів щодо заборони Української Православної Церкви, можна зробити висновок, що питання заборони УПЦ влада піде до кінця. Не можна не погодитись з тим, що Києво-Печерська Лавра – це лише деталь загальної картини. Повідомлення про розрив договорів оренди на користування культовими спорудами з громадами УПЦ, регулярні захоплення храмів у регіонах, і сама по собі загальна атмосфера цієї ситуації не додають оптимізму щодо майбутнього Церкви.

Можна дійти невтішного висновку, що братію Києво-Печерської Лаври справді спробують виселити фізично. Навряд чи влада побоїться резонансу, адже старші партнери ніяк не реагували на беззаконня щодо УПЦ раніше, – з чого раптом їм збуджуватися тепер? Звичайно, не можна не виключати, що вектор політики української влади щодо Церкви може змінитись за результатами чергових президентських виборів у США. Представники Республіканської партії неодноразово висловлювали занепокоєння ситуацією, яка склалася в державно-церковних відносинах в Україні. Наприклад, син Дональда Трампа присвятив у себе в Твіттері окреме повідомлення. «Зеленський забороняє Українську православну церкву. Його уряд також відбирає храми Української православної церкви та заарештовує священиків (можливо тому для демократів він — суперзірка). Він — це тільки про свободу, хлопці. Давайте відправимо йому ще 100 мільярдів доларів без жодної звітності», – написав Трамп-молодший. Проте ми повинні розуміти, що таке «заступництво» є лише частиною політики протиставлення.

З іншого боку, навіть якщо ситуація щодо УПЦ розгортатиметься за найгіршим сценарієм, навіть у цьому можна побачити якийсь Божественний промисел і піклування про Церкву та її дітей. Заборона УПЦ не змінить ставлення віруючих до Церкви. Експропріація храмів і монастирів ніяк не вплине на бажання прихильників канонічного Православ’я, – навпаки, навіть заохочує, – залишатися членами саме гнаної Церкви. У найближчій перспективі позитив від заборони УПЦ полягає в тому, що, у разі заморозки чи завершення російсько-української війни, політична реальність в Україні зміниться настільки радикально, що навряд чи Церкві вдасться витримати ту турбулентність, яка чекає на державу в майбутньому. Нові «еліти», які однозначно будуть сформовані з радикальних елементів, насамперед сконцентрують свою енергію на «полюванні на відьом». На щастя Української Православної Церкви, її вже не буде у списку. Тому, як би парадоксально й суперечливо це не прозвучало, – краще, хай навіть намагаючись захищатися, програти зараз, ніж зануритися в безодню політичного протистояння потім.

Сергій Назарчук