Глава ПЦУ відвідав Олександрійський Патріархат. За великим рахунком, ми могли б залишитися байдужими до цієї події. Ну зустрілися і зустрілися. Похвалили один одного, обмінялися люб’язностями. Начебто – нічого особливого і все цілком протокольно. Однак, є кілька важливих деталей, на які слід звернути увагу.
Цей візит глави ПЦУ в Олександрійський патріархат і спільне співслужіння з Патріархом Феодором відбувається вперше після визнання останнім першого. Нагадаємо, що від визнання ПЦУ патріархом Олександрійським і до фактичного співслужіння з главою українського розколу, минуло практично три роки. Погодьтеся, значний термін для закріплення відносин.
До речі, заради ліричного відступу, варто звернути увагу на один конфуз, непомітний для ока обивателя. Можливо, спічрайтери Думенка не звернули увагу, проте в його вітальній промові, адресованій Патріарху Феодору, Епіфаній назвав його спадкоємцем, серед інших, Климента Олександрійського, як одного з попередників на Патріаршому престолі. Однак, Климент не був єпископом і, невідомо достеменно, чи був взагалі в священному сані. Крім того, православна церква не зараховувала його до лику святих. Коротше кажучи, це все одно, якби хтось сказав Епіфанію, що його попередником був, наприклад, Григорій Сковорода. В обох випадках – особистості значущі, але все ж – до глав церков, свого часу, не дотягли.
Крім того, Епіфаній допустив невдале порівняння російсько-української війни з визвольною боротьбою народів Африки проти колоніалізму. Мало того, що Думенко, таким чином, порівняв Україну з країнами третього світу, очевидно вважаючи, що країна до 2022 року була чиєюсь колонією. Так ще й сказав про це Патріарху Олександрійському, який очолює церкву, що є буквально колоніальним елементом для всієї Африки. Не секрет, що більшість православних християн Африканського континенту належать до Коптської церкви.
Як би там не було, звертає на себе увагу сам факт того, що цей візит відбувся і, треба розуміти, на черзі Греція і Кіпр. Судячи з попередніх заяв глав цих Церков, вони цілком готові переходити від декларативного до фактичного визнання українських розкольників шляхом співслужіння. Хоча, всі звичайно ж розуміють, що це більше потрібно саме Епіфанію, ніж вищезазначеним діячам.
Разом з тим, викликає тривогу і нерозуміння відсутність аналогічних дій з боку Української Православної Церкви на адресу дружніх Церков. Враховуючи попередні дії представників УПЦ на міжнародному та міжцерковному рівнях, вдалося запобігти визнанню ПЦУ більшістю Помісних Церков. Проте, становище хитке, особливо враховуючи відсутність будь-яких превентивних заходів з боку УПЦ.
Враховуючи систематичний підхід іміджмейкерів і покровителів ПЦУ, ми не повинні виключати, що спроби Думенка і його патронів отримати визнання від інших Помісних Церков будуть продовжуватися. Факт співслужіння Епіфанія з Патріархом Феодором свідчить про те, що крапля камінь точить. На тлі нашої бездіяльності і мовчання, в ПЦУ однозначно знайдуть способи зробити і сказати за нас, але, прогнозовано, не на нашу користь.
