1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. Перезавантаження міжконфесійних стосунків в Україні: зрозуміти, пробачити і знайти порозуміння

Перезавантаження міжконфесійних стосунків в Україні: зрозуміти, пробачити і знайти порозуміння

Міжконфесійна ситуація в Україні досить напружена. Різне бачення вирішення проблем створює чимало протиріч в суспільстві. Найчисельнішими конфесіями існуючого конфлікту є УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ. І якщо  християнський світ дивується кількості православних деномінацій в Україні, то ми вже навіть звикаємо.

На превеликий жаль, релігійне життя в нашій державі стало заручником політичних експериментів. Чимало церковних ієрархів вдаються до співпраці з політиками в зручні для них моменти. І саме ця заполітизованість, особливо в складні для країни часи, заважає виваженим конструктивним діям і загострює діалог між церквами. Варто зазначити, що окремі представники православних конфесій України декларують бажання до мирного співіснування, проте, їх бачення миру радикально відрізняються.

Побороти пристрасті

Неспокійний клімат в міжконфесійному просторі все частіше дає про себе знати через різноманітні конфлікти. Це і захоплення храмів, і постійна боротьба за прихильність чинної влади. Всьому цьому однозначно не повинно бути місця в християнському житті, тому відмова від подібних дій може стати першим кроком на шляху до подолання міжконфесійного протистояння.

В першу чергу необхідно було б зосередитись на врегулюванні механізму зміни конфесійної приналежності тієї чи іншої релігійної громади, оскільки спекуляції саме на цьому аспекті є найбільш гострими. Варто зазначити, що запропонований державою законопроект № 4128 зовсім не спростить наявну проблему, а навпаки – загострить конфлікт.

Загалом, всі необхідні норми щодо зміни конфесійної підлеглості релігійною громадою чітко прописані в парафіяльних статутних документах, тому брутальне втручання держави в даний процес є зайвим. Максимум, який вимагається від відповідних установ – це забезпечення виконання даних процедур належним чином, згідно з існуючим законодавством.

Відмовитися ж від підтримки чинної влади може стати надскладним кроком. Звернемо увагу на нещодавні події, зокрема – на передачу «Малої Софії» в користування УПЦ КП, складається враження, що «Київський патріархат» повторює все те, в чому любить звинувачувати РПЦ. Щоправда, наявна політична ситуація та релігійні реалії України кардинально відрізняються від російських.

Не секрет, що чинна влада утворила своєрідне співтовариство з УПЦ КП, однак, подібну прихильність до не найчисельнішої за кількістю вірян релігійної організації можна розглядати як серйозну політичну помилку. Ведмежа послуга, що її робить український політикум УПЦ КП, ніщо інше як стратегічна необхідність, викликана низьким рейтингом в суспільстві та нестабільністю політичного фону в державі.

В результаті, коли настане час певних політичних трансформацій в Україні, «Київський патріархат» асоціюватимуть з попередниками та усіма їхніми політичними невдачами. Тому українським церквам варто замислитись над тим, який формат державно-церковних стосунків слід обрати. Співпраця у соціальній та гуманітарній сферах безперечно могла б стати вірним шляхом майбутніх політично-релігійних відносин.

Надії на «єдину помісну»

Доволі часто від представників УПЦ КП доводиться чути, що об’єднання і створення Єдиної Помісної Церкви в Україні вирішить усі питання та протиріччя. Однак це твердження, особливо враховуючи теперішній стан міжконфесійних стосунків, є нереальним до реалізації. І це не лише слова, тому є чимало об’єктивних причин.

Для того, аби об’єднати УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ, необхідно створити певний алгоритм дій, якого дотримуватимуться усі сторони. На приведення в дію такого «плану» потрібно чимало часу – десятки років. Комусь це здасться надто тривалим, та якщо взяти до уваги ту агресію, яка так тривало культивувалась між прихильниками церков, для залагодження конфлікту може знадобитись навіть і століття.

В «єдину помісну» не можна загнати силою, так як зараз це намагаються зробити представники УПЦ КП. Скоріше це приведе до ще більших протиріч та нових протистоянь в суспільстві. Надто важко зараз уявити, як, до прикладу, будуть молитись в одному храмі віряни УПЦ, яких нещодавно гонили з села, і прихильники УПЦ КП, які виступали в якості гонителів. Так само малоймовірно, що вже зараз перед одним престолом стануть священики обох сторін, коли одні зводили різноманітні наклепи на інших, не гребуючи навіть відверто брехливими звинуваченнями.

Тому в даній ситуації потрібен певний перепочинок, ефірна тиша. Саме в цей період сторони конфлікту отримають можливість переосмислити своє попереднє життя й відшукати сили для того, аби пробачити.

Невирішене питання

Заглиблюючись в канонічну складову міжконфесійного конфлікту в Україні, виникають ті питання, шлях до вирішення яких сьогодні важко уявити. Навіть якщо міжконфесійний мир стане реальністю, а в українському Православ’ї шукатимуть єднання, таке поняття як «розкол» нікуди не зникне. Лише Євангельське та еклезіологічне вчення здатні допомогти дати відповіді на всі найгостріші запитання.

Так чи інакше, покаяння лишатиметься єдиним шляхом для представників УПЦ КП та УАПЦ, в напрямку відновлення молитовної єдності зі Світовим Православ’ям. Це потрібно не заради вдоволення чиєїсь примхи, а для того, аби Церква лишалась Церквою, незалежною від впливу обставин чи особистих побажань.

Є правила, які повинні бути дотримані. Покаяння – це природній для церковного життя аспект, через який вже зараз проходять окремі представники УПЦ КП та УАПЦ, адже вони усвідомлюють, що не визнані світовим Православ’ям. Саме тому, чи не єдиним способом вирішення вищезгаданих конфліктів – є каяття тих, хто породив розколи.

Альтернативний шлях

А зрештою, головним є усвідомлення міжконфесійного миру! Тому що Христове вчення якраз і навчає його послідовників любові до всіх, навіть ворогів. То чому ж, зважаючи на реалії сьогодення, подекуди простіше співіснувати іновірцям, до прикладу мусульманам з християнами? А носії ніби-то однієї православної ідеї не можуть порозумітися! Це парадоксально, проте, конфлікти мають здатність вичерпуватися, а помірковані люди, розставляючи пріоритети правильно, знаходять істину.

Сергій Назарчук

Попередній запис
Прихильники Київського патріархату в Іванополі Житомирської області вирішили будувати власний храм
Наступний запис
”Міністр культури В’ячеслав Кириленко перевищив свої повноваження, віддавши «Софію Київську» в підпорядкування УПЦ КП”, – політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее