Сьогодні ми писали про резонансний випадок експропріації державою храму Української Православної Церкви у релігійної громади. На жаль, ми повинні бути готові до того, що повідомлення про небажання держави продовжувати договори про використання культових споруд, які є пам’ятками архітектури, з громадами УПЦ незабаром стануть буденністю. У зв’язку з цим ми хотіли б поділитися з читачами думками про те, до яких заходів впливу можуть вдатися священики і віруючі, щоб перешкодити подальшій передачі наших храмів ПЦУ або УГКЦ.

По-перше, необхідне бажання. Ми розуміємо, що настрої у багатьох зараз “всепропальні”. Однак ми повинні чітко усвідомлювати, що за нинішніх політичних умов важко передбачити, що буде відбуватися в країні через півроку. Об’єктивно, ніхто не може з упевненістю стверджувати, що ситуація не зміниться. У зв’язку з цим ми повинні засвоїти один простий принцип – на перспективу. Не здавайтеся і не опускайте рук! Постарайтеся продумати наперед і реалізувати ті ходи, які допустимі на даному етапі.

По-друге, необхідно заручитися підтримкою грамотних та ідейно налаштованих юристів. Якщо таких немає у Вашому оточенні – зверніться до Синодального юридичного відділу УПЦ. Там вам зможуть з цим допомогти. Це принципово важливо тому, що грамотно складене звернення або позов позбавлять вас від попадання в бюрократичну “каббалу”. Правильно поставлене запитання – це вже половина відповіді.

По-третє, необхідне розуміння того, навіщо і кому це потрібно. Храм, за законами України, є таким же об’єктом нерухомого майна, як і, наприклад, хлібзавод або офісне приміщення. Якщо об’єкт нерухомого майна стає предметом судового спору, тоді по відношенню до нього автоматично застосовується судове обтяження. У зв’язку з цим держава буде обмежена в праві передавати культову споруду у власність третім сторонам. Як мінімум, такий варіант розвитку подій дасть час, якого в таких ситуаціях катастрофічно не вистачає.

По-четверте, важливо розуміти способи захисту, а вони, незважаючи на все, мають місце. Перше – це норма закону про неможливість розриву договору про використання орендованого майна в період воєнного стану. Про неї раніше повідомляв Синодальний юридичний відділ. Друге – неправомірний перегляд договору про оренду храму (тобто, договір був підписаний, наприклад, до 2050 року і громада не порушувала його умов, а влада захотіла його розірвати в односторонньому порядку і без передбачених законодавством причин). Третє – фінансове стягнення. У більшості випадків громади Української Православної Церкви отримували храми-пам’ятки архітектури в жалюгідному стані. За довгі роки використання саме громади УПЦ приводили ці споруди в належний стан, витрачаючи на реставраційні роботи значні кошти, зібрані простими віруючими людьми. Якщо вас тепер виганяють з храмів – надайте їм рахунки за реставрацію, нехай подумають, що з цим робити.

І останнє. Нас набагато простіше забороняти і “штурхати”, коли ми не чинимо опору. Опір в правовому полі – наше законне право незалежно від того, що відбувається в країні. Тому треба пробувати, щоб потім не було пізно.