Черговий спільний проект Константинопольського патріархату та ПЦУ ризикує перерости у скандал. Днями Ставропігія Константинопольського патріархату в Україні анонсувала презентацію книги “Євангеліє-Апракос” у перекладі з грецької на українську мову. Якщо коротко, то суть книги полягає в тому, що глави у ній сформовані не традиційно, а за порядком річного богослужбового кола. Окремі представники Української Православної Церкви, хоч як це дивно, приєдналися до анонсу, пізніше навіть присвятивши цій події цілу статтю на підконтрольному ресурсі. Однак, як виявилося, все не так просто, а історія з перекладом та видавництвом цієї книги ризикує здобути несподіване продовження.
Хоча, зазвичай, такі речі залишаються за лаштунками “виробництва”, проте на дуже важливу деталь у цьому питанні звернув увагу заступник голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Миколай Данилевич. У коментарях до однієї з опублікованих із цього приводу новин, отець Миколай написав:
“Добре, звичайно, що видали Євангеліє. Але слід додати, що над цим перекладом працювали також монахиня Євтропія (Бобровнікова) та Василь Костюк з Видавничого Відділу УПЦ, а також прот. Миколай Данилевич із ВЗЦЗ УПЦ. І сама ідея зародилася та регулярна робота велася у нас в ВЗЦЗ, коли ще о.Ростислав Воробій працював у нас, а вже потім перейшов до ПЦУ і, напевно, забрав з собою цей переклад.
Не знаю, чи згадували про це на презентації. Можливо, це можна вмістити у фразу та інші, коли йдеться про перекладачів. Тому є трохи неприємне відчуття від того, що дехто скористався плодами чужих праць, не отримавши дозволу на видання та не повідомляли всіх учасників цього перекладацького проекту про це. Але добре, що хоч згадали про УПЦ загалом”.
Складно сказати, на якому етапі цей переклад “плинув” в “інтелектуальну затоку” наших опонентів, але для розуміння – чому нам важливо це знати, слід наголосити, що робота над такими проектами вкрай трудомістка і займає не один місяць або рік. Як правило, такі проекти реалізуються на “голому” ентузіазмі, а щоб довести його до очікуваного результату – цим потрібно буквально жити. Тобто, завдаючи шкоди своєму часу, своїм повсякденним справам, а іноді навіть здоров’ю, команда людей обробляє купу матеріалу, а вже потім видає книгу. Однозначно, що цим Євангелієм користуватиметься багато хто, проте зробити таку роботу змогли б лише одиниці.
Що характерно – дана ситуація показова у контексті будь-яких розмов про об’єднання УПЦ та ПЦУ. Об’єднання, шлях до світу – це творчий, а чи не деструктивний процес. На різних рівнях ми бачимо, що ПЦУ, говорячи простими термінами, “рейдить” в УПЦ буквально все: монастирі, храми, назва, історію та навіть інтелектуальну працю. Таким чином прихильники Думенко, як і він сам, демонструють неготовність до конструктиву. Вся їхня політика щодо УПЦ побудована на революційному принципі – відібрати та поділити.
На жаль, навіть такі, здавалося б, незначні моменти, демонструють, що до якогось адекватного діалогу ще дуже далеко. Недаремно, Собор УПЦ поставив однією з умов для початку діалогу – повернення захоплених храмів. За великим рахунком – у цьому немає нічого складного, особливо з огляду на той тяжкий стан, в якому опинилися наші святині після “переходу” до ПЦУ. А якщо не повертають – значить не хочуть. Отже – гріш ціна всім їхнім заявам про мир та єдність.
