1. Головна
  2. navigate_next
  3. Новини
  4. navigate_next
  5. «Геть від Москви»: чому в ДЕСС повірили старообрядцям, а УПЦ – ні

«Геть від Москви»: чому в ДЕСС повірили старообрядцям, а УПЦ – ні

Законодавчі ініціативи щодо заборони релігійних організацій, центри яких розташовані в державі-агресорі – це дуже різнопланові та розгалужені законопроекти, які, як виявилося, стосуються не лише Української Православної Церкви, а й інших релігійних організацій, що діють в Україні. І поки увага громадськості прикута до того, як УПЦ справлятиметься з викликами, що виникли, паралельно відбуваються вкрай дивні та нелогічні процеси, які прямо свідчать про упереджене ставлення держави до найбільшої конфесії України.

Передісторія

Мало кому відома Древлеправославна Церква України – донедавна була складовою Руської Православної Старообрядницької Церкви. Станом на сьогодні ця організація налічує близько 55 храмів на території України та близько 20 тисяч прихильників. Шлях «від Москви» для ДЦУ розпочався одразу після початку військової агресії Росії проти України. 25 лютого 2022 року на сторінці українських старообрядців у Фейсбук з’явилося звернення такого змісту:

«Боголюбний владико Корнилій! Звертаюся до Вас як предстоятеля нашої Святої Церкви. В Україну прийшла кровопролитна війна. Страждають і гинуть безневинні мирні люди, жінки та діти, християни. Вже дві доби мирні жителі проводять у бомбосховищах та підвалах. Ракети та бомби падають на колиску Хрещення Русі – град Київ та інші міста та села.

Закликаю Вас, як мудрого архіпастиря, що насправді дбає і піклується про кожну душу, негайно звернутися до президента В. Путіна із закликом і рішучою вимогою НЕГАЙНО ПРИПРИКРИТИ УСЕ БОЙОВІ ДІЇ і вирішувати все виключно шляхом переговорів і і в дусі християнської любові. Іншого шляху немає! Ми, християни України, невпинно молимося про дарування від Бога правителям усіх країн мудрості та розважливості вирішувати все у світі та взаємоповазі. Впевнений, що Ви, шановний владико Корнилію, вже зараз зробите відповідне звернення, одночасно максимально поширивши його у всіх ЗМІ, не відкладаючи це ні на мить! Зволікання неприпустимо, бо щохвилини гинуть мирні люди!

Доброго здоров’я і міцності молитовно бажаємо Вам, Боголюбний владико, і всім, хто безневинно страждає нині.

Архієпископ Київський та всієї України, Смиренний Никодим».

Характерно, що того ж дня зі «старообрядницької» Москви була реакція глави РПСЦ. Митрополит Московський і всієї Русі Руської Православної Старообрядницької Церкви закликав «…прихожан наших храмів у Росії та Україні зберігати спокій і не вдаватися в паніку…, бути уважними…, виключити будь-які звинувачення на адресу російського та українського народів». Проте на цьому представники українського старообрядництва не зупинилися і вже у квітні 2022 року, тоді ще – Київська архієпископія РПСЦ, публікує нову заяву, в якій (тезово) заявляє таке:

– Складна політична ситуація не дає можливості повноцінно взаємодіяти з релігійним центром;
– Київська архієпископія РПСЦ не підтримує позицію окремих представників старообрядницької церкви, які посягають на територіальну цілісність та суверенітет України;
– Київська архієпископія РПСЦ звертається до керівництва РПСЦ з проханням дарування церковної автокефалії;
– право дарування автокефалії визнається виключно за кіріархальною церквою (тобто РПСЦ);
– Київська архієпископія РПСЦ, з огляду на відповідні законопроекти у Верховній Раді України, просить розглянути питання автокефалії якнайшвидше, щоб уникнути тиску з боку держави;
– Київська архієпископія РПСЦ наголошує на небажанні розриву євхаристичного та молитовного спілкування, незважаючи на те, як складатиметься ситуація надалі.

Природно, що нове звернення Київської архієпископії РПСЦ викликало жваве обговорення у старообрядницькому середовищі. Особливістю реакції стали письмові відповіді частини єпископату РПСЦ, які, на жаль, не виправдали очікувань українських побратимів. У більшості з них йшлося про те, що питання надання автокефального статусу українським старообрядцям є несвоєчасним і може бути розглянуте виключно в соборному порядку. Окремі чільні представники старообрядництва запропонували українським побратимам тимчасово перейти під управління Білокриницької митрополії, центр якої розташований у Румунії.

Тим часом, у самій Москві в середині жовтня 2022 року таки було скликано собор РПСЦ, на якому, проте, питання обдарування автокефалії Київської архієпископії РПСЦ не було розглянуто навіть побіжно. Слід зазначити, що у своїй річній доповіді, підготовленій для прочитання на соборі, глава РПСЦ митрополит Корнілій, навпаки, позитивно наголосив на успіхах російської армії на території України, приділивши значну увагу єдності російського та українського народів та згубному впливу Європи на те, що відбувається. Таким чином, і голова РСПЦ та значна частина представників старообрядницького світу, по суті, не підтримали ідей своїх українських однодумців.

Новий статут та реакція ДЕСС

Однак, подальшому розвитку процесу відокремлення ніхто по суті не перешкоджав. За великим рахунком, керівництво Київської архієпископії РПСЦ, розуміючи вразливість свого становища, в односторонньому порядку бере собі нове найменування – «Древноправославна церква України», попередньо реєструючи новий статут організації, з якого, очевидно (за аналогією до нового Статуту УПЦ, – авт.) було вилучено будь-які вказівки чи натяки на зв’язок зі своїм духовним керівництвом у Москві. Вже 11 листопада (УПЦ передала до державних органів оновлений статут набагато раніше, – авт.) офіційний сайт ДЕСС України повідомив про те, що державними органами зареєстровано оновлений статут Древньоправославної церкви України, в якому юридично оформлено незалежний центр управління.

Характерно, що зазначений юридичний акт був по суті оспіваний представниками ДЕСС, чи не зразковий. 22 січня 2023 року, у статті інтернет-видання «Експрес» з маніпуляційним заголовком «Приклад для УПЦ МП: як старообрядці офіційно відокремилися від Російської Церкви», начальник відділу співпраці з релігійними спільнотами Державної служби України з етнополітики та свободи совісті В’ячеслав Горшков так прокоментував вихід українських старообрядців із підпорядкування Московському керівництву: «Представники української частини Церкви були у лавах ЗСУ, всіляко допомагали армії. Не дивно, що віруючі та клірики таку політику московського керівництва не підтримали. І ця проукраїнська позиція була одностайною у ДЦУ. Рішення про вихід із підпорядкування Москві приймалося соборно».

Окрему увагу чиновник приділив лютневому зверненню Київської архієпископії РПСЦ до керівництва організації, зазначивши, що «це звернення – зразок правильної позиції щодо російської військової агресії. Воно дуже ввічливе, але водночас чітке, недвозначне, де війну названо війною, а агресор названо агресором. І чітко зазначено причини, чому українські віруючі не можуть перебувати у підпорядкуванні Москві. У документі чітко озвучили бажання отримати автокефалію. Не чекали на відповідь з Москви, а просто поставили її перед фактом і почали готувати документи для реєстрації нової Церкви. Звісно, ставлення до цього московського керівництва було негативним. Але що вони могли зробити? Все в рамках правового поля та церковного канонічного права».

Чому у старообрядців вийшло, а в УПЦ – ні?

Окрім філії РПСЦ, в Україні є ще три релігійні організації, афілійовані з центрами, які перебувають у Росії. Серед них: Російська істинно-православна церква (38 громад), Давньоправославна поморська церква (ДПЦ) (35 громад) та Древлеправославна Церква (РДЦ Новозибківська згода) (6 громад). І хоча державні органи свідомо додають до цього списку Українську Православну Церкву, є сенс провести аналогії з перетворювальними процесами у Давньоправославній церкві України, які держава – вустами чиновників із ДЕСС – визнала зразково-показовими.

Звернення Предстоятеля Української Православної Церкви про припинення війни було опубліковано першого ж дня – 24 лютого. У ньому Блаженніший митрополит Київський та всієї України Онуфрій недвозначно назвав речі своїми іменами: «Сталася трагедія. Росія розпочала військові дії проти України. Українська Православна Церква завжди була, є та буде зі своїм народом. Я сьогодні звертаюся до всіх вірних УПЦ та до всіх українців: не впадайте в паніку, Господи з нами! У ці дні ми повинні показати свою мужність, ми повинні об’єднатися один з одним у молитві, любові до Бога, любові до Батьківщини і любові один до одного. Нам прикро те, що сталося. Але Бог із нами. Не треба зневірятися. Треба цими днями посилити покаянну молитву за нашу українську землю та за наш народ».

Окремо Предстоятель звернувся і до президента РФ Володимира Путіна: «Я хотів би звернутися до Президента Росії Володимира Володимировича Путіна. Українська Православна Церква завжди послідовно захищала цілісність та суверенітет нашої держави. І ми сьогодні просимо вас, Володимире Володимировичу, зупинити війну. Наші народи – український народ та російський народ – народи, що вийшли з однієї Київської Дніпровської купелі. І найбільша ганьба для нас, що ми воюємо один проти одного. Війна між такими народами називається вбивством Каїна, тому що вона повторює перший гріх вбивства, який відбувся на землі, коли син Адама Каїн убив свого молодшого брата Авеля».

Крім цього, Блаженніший висловив слова підтримки українським воїнам: «Нехай Господь береже наших воїнів! Ми сьогодні особливе кохання та підтримку висловлюємо нашим воїнам, які захищають нашу цілісність і зберігають нашу землю, наш український народ. Нехай Господь усіх вас береже!».

Представник ДЕСС окремо наголосив, що українські старообрядці підтримали ЗСУ. Але ж і Українська Православна Церква протягом усього періоду війни докладає колосальних гуманітарних зусиль щодо українських військових, біженців та інших груп населення, які постраждали внаслідок конфлікту. Десятки мільйонів гривень, тисячі тонн гуманітарної допомоги, підтримка українських біженців за кордоном та на території країни – це лише мала частина допомоги УПЦ військовим та пересічним українцям, наданої силами віруючих Української Православної Церкви.

Набагато знаковішою подією в релігійному полі, ніж реєстрація нового статуту українських старообрядців, став Собор Української Православної Церкви 27 травня 2022 року у Феофанії. Його результатом стала Постанова, в якій, серед іншого, було прийнято низку заяв та рішень, які більш ніж максимально роз’яснили позицію УПЦ щодо війни проти України, ставлення до заяв патріарха Москвоського з цього приводу, а також – проголошення повної незалежності, аж до надання прерогатив повноцінної автокефальної Церкви. Багато ухвалених рішень, крім іншого, демонструють набагато більшу самостійність, ніж в основних опонентів УПЦ – так званої Православної церкви України.

І, зрештою, абсолютно аналогічно і набагато раніше Синодальним юридичним відділом УПЦ було подано для ознайомлення та реєстрації нового Статуту Української Православної Церкви, з якого було вилучено будь-які згадки про зв’язки з державою-агресором. До речі, на відміну від оновленого статуту ДЦУ, Статут УПЦ дуже швидко став надбанням громадськості шляхом його публікації на офіційному сайті тієї самої ДЕСС.

Чому ж дії українських старообрядців щодо відокремлення від свого релігійного центру стали більш переконливими для держави, ніж аналогічні та багато в чому – значно більші кроки до незалежності з боку Української Православної Церкви? Відповідь на це питання, звичайно ж, комплексна, але якщо сформувати її максимально коротко, то виходить, що якби 12 тисяч парафій та монастирів було не в УПЦ, а в ДЦУ, тоді очевидно, що об’єктом агресії та нинішньої антицерковної політики держави стала б саме ця релігійна організація.

На наведеному прикладі можна побачити, що дії українських старообрядців мають набагато формальніший характер, ніж вся та робота, яку було зроблено УПЦ заради доказу відсутності зв’язку з РФ. Представників ДЕСС не можуть не розуміти, що ДЦУ залишається у духовному зв’язку з РПСЦ, більш того – акцент було поставлено саме на необхідності збереження єдності. Проте компетентні органи влади не надсилають оновлений статут ДЦУ на додаткові експертизи, їх приміщення та храми не вилучаються, жоден український депутат не акцентує уваги на існуванні такої організації в країні, а у ЗМІ ніхто не розповідає про те, що оголошення українськими старообрядцями незалежність – несправжня.

Усім достеменно зрозуміло, що нинішнє ставлення держави до УПЦ мотивоване виключно політичними аспектами, а не тими претензіями, які сьогодні ставляться перед Церквою. УПЦ – це прямий конкурент ПЦУ, яка, не соромлячись, злилася з державою. УПЦ – це десятки мільйонів віруючих – громадян України, а не 10-20 тисяч осіб, які в такій чисельності не становлять електорального інтересу. Більше того, УПЦ – неоголошений ворог патріарха Константинопольського, який через впливові знайомства в західних країнах здійснює тиск на Церкву з метою підкорити її собі, вливши в ПЦУ.

Саме тому, як ми розуміємо, експертиза Статуту Української Православної Церкви однозначно буде ангажованою та упередженою. З тих же причин зараз завдаються удари по канонічній Церкві шляхом експропріації державою храмів, монастирів та іншого майна. Можна не сумніватися, що в майбутньому ДЕСС повірить в “українськість” інших напрямів старообрядництва та російських розколів без проблем, провівши реєстрацію їхніх нових статутів. УПЦ така милість, швидше за все, не очікує.

Автор: Сергій Назарчук

Попередній запис
Влада Броварів віддала ПЦУ приміщення монастиря УПЦ у Княжичах, – ЗМІ
Наступний запис
Єрусалимський Патріарх незадоволений діями архієреїв Елладської Церкви, які служать на Синаї без його благословення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее

Меню