Все-таки функціонерам ПЦУ потрібно дати час, щоб “розділитися самим в собі”. Поки вони зайняті “віджиманням” Лавр і отриманням преференцій від держави, їх внутрішні проблеми залишаються “під килимом”, проте щось все-таки проступає. Найскладніше стає ховати конфлікт між главою ПЦУ Епіфанієм і його підлеглим – “митрополитом” Волинським і Луцьким Михаїлом Зінкевичем.
Перш за все, варто нагадати, що саме Зінкевича, під час так званого об’єднавчого собору, “збили” на зльоті, адже саме він вважався найбільш очевидним кандидатом на пост глави новоутворення під назвою ПЦУ. В принципі, історія про дострокове зняття його кандидатури з виборів не залишилася в таємниці, а стала надбанням громадськості, не в останню чергу завдяки самому Зінкевичу. Неодноразово після “собору” він у різних інтерв’ю скаржився на те, що його змусили відступити на користь Думенка.
Кажуть, час лікує. Але в даній ситуації більше підходить вираз “Помста – це страва, яку подають холодною”. Треба сказати, в цій справі таланту Зінкевичу не позичати. Почнемо хоча б з того, що з дня своєї “інтронізації” глава ПЦУ жодного разу не був у Волинській єпархії ПЦУ. Цей факт є показовим, адже ПЦУ на Волині є найбільш прогресивною частиною цієї структури. Взяти, до прикладу, активність Зінкевича в часи активної фази рейдерських захоплень храмів УПЦ. За статистикою, саме на Волині відбулося найбільше “переходів” до “нової церкви”.
Між іншим, за повідомленням наших волинських джерел, за часів УПЦ КП той же Філарет приїжджав до Луцька (центр Волинської області) хоча б раз на рік. За церковним етикетом один єпископ не може служити в єпархії іншого без запрошення, навіть якщо це Предстоятель. Звичайно, Епіфаній міг би зателефонувати Зінкевичу і сказати, що планує візит до нього в єпархію, проте цього не відбувається. Це говорить про те, що Зінкевич жодного разу не запрошував в гості свого прямого начальника, а Епіфаній особливо і не напрошується тому, що знає, що йому будуть не раді.
Але на цьому демонстративний демарш Зінкевича не закінчується. Другим етапом його війни з Думенком стало календарне питання. Тема святкування Різдва Христового за новим стилем була активно введена в експлуатацію саме Зінкевичем. У минулому році, поки його колеги по цеху ще розмірковували – переходити на “новий стиль” чи ні, Зінкевич самовільно ввів дворазове святкування Різдва. За цей крок його ще “відчитали” на Синоді ПЦУ, заявивши тоді, що такі рішення не можуть прийматися самовільно, але повинні бути розглянуті в загальному порядку.
Однак такого публічного виховного моменту Зінкевичу вистачило ненадовго. “Митрополит”, будучи вкрай рішучим у своїх діях, не відпустив тему з календарем. Таким чином, в обхід Епіфанія, Зінкевич почав одну за одною посилати делегації на Фанар, кожна з яких ні та й випросить у Патріарха Варфоломія якесь “особливе” благословення. Все б нічого, але таким чином “митрополит” Михайло демонстративно показує, що будь-які питання свого буття він буде вирішувати не в Києві, а в Стамбулі, і Епіфаній йому не указ, в той час як з Волині на Фанар вже протоптана не просто стежка, а ціла двосмугова дорога, яку залишається тільки забетонувати. Крайня така делегація чисельністю в 150 осіб відвідала Стамбул в 20-х числах грудня, якраз перед “новим” Різдвом.
Конфронтація між Думенком і Зінкевичем буде невблаганно зростати, і це розуміють всі в ПЦУ. Найцікавіше, що Епіфаній ніяк не може вплинути на цей процес, а безглузді спроби із замовними матеріалами в ЗМІ, навпаки, тільки грають на руку Зінкевичу. “Митрополит” Михаїл – людина одіозна і, на відміну від Епіфанія, не соромиться вдаватися до крайніх методів впливу на публіку. Те, що інші вважають негожим і вищим за свою гідність, Зінкевич вміло використовує, ніби даючи зрозуміти, що світ не змінюється. Зінкевича в ПЦУ бояться, тому і поважають. Він набагато сильніший за Епіфанія, а в ПЦУ люблять силу, але зневажають слабкість.
Ця звичка залишилася у них ще від Філарета. Зінкевич демонструє всім, що на своєму рівні він вже переплюнув Думенка, тому схиляти голову він буде тільки перед тим, хто стоїть вище за всіх. І якби ПЦУ була дійсно самодостатньою і автокефальною, тоді Волинському задираці швидко вказали б його місце, проте всі розуміють, що питання буття цієї структури знаходяться виключно у віданні Патріарха Константинопольського. А греки, як відомо, лукаві є. Мінливі, як весняна погода. До обіду теплі і привітні, а до вечора – холодні і туманні.
Окремо варто відзначити і той факт, що за Зінкевичем, очевидно, стоїть хтось дуже непростий з серйозним капіталом. Відправити 150 осіб під час війни в Стамбул, просто щоб себе показати – це серйозна, клопітка і вкрай витратна справа. Навряд чи ці люди заплатили самі за себе. Такі іміджеві вилазки коштують дорого, і навряд чи Зінкевич оплачує їх зі своєї кишені.
