В одній з публікацій на нашому сайті ми надали аналітичний прогноз щодо того, які механізми будуть задіяні українською владою при забороні УПЦ. Однак, з урахуванням надходження оновлених даних, цей аналіз буде неповним, якщо не згадати про нові виклики Церкви.
У цьому матеріалі йтиметься про рішення президента про призупинення (фактично – про скасування) громадянства України у низки представників ієрархії Української Православної Церкви та його наслідки для УПЦ. Як ми вже писали – це безпрецедентне рішення і вкрай агресивний крок, який, по суті, дає нові дані для осмислення того, що відбувається.
Офіційні причини такого рішення не названі, але за інформацією від різних джерел, таке рішення було прийняте у зв’язку з нібито наявністю у зазначених осіб подвійного громадянства. Хоча така інформація і потребує підтвердження, проте, як ми знаємо, наявність подвійного громадянства – вельми поширена для України практика. Крім наявності двох-трьох паспортів у депутатів і топ-чиновників країни, другий паспорт є так само і у громадян, що живуть в прикордонних районах. У тих, хто живе на кордоні з Угорщиною – угорський, у прикордонних з Румунією – румунський, у тих, хто є сусідами з Росією – зустрічається і російський. Адже друге громадянство багато в чому спрощувало комунікацію людей, що пов’язують свою роботу або життєві обставини з закордоном.
Хоча за законами України подвійне громадянство заборонене, проте масова наявність у громадян двох паспортів змушувала владу зберігати статус-кво. Як би там не було, наявність подвійного громадянства не є підставою для позбавлення основного у тих, хто народився і все свідоме життя прожив в Україні. У випадку з позбавленням громадянства представників ієрархії Української Православної Церкви очевидний вибірковий і політично мотивований підхід до питання.
Разом з тим, викликає тривогу поява інформації з неперевірених джерел про те, що найближчим часом аналогічна міра буде застосована ще до більш ніж 60 представників Української Православної Церкви, серед яких близько 30-ти осіб – це єпископат. Якщо така робота буде проведена в кілька етапів, Українська Православна Церква може залишитися взагалі без єпископату. За великим рахунком, такий спосіб вирішення питання з УПЦ , – якщо він буде використаний, – є найбільш ефективним.
Таким чином, в контексті заборонних законопроектів, може статися наступне. Після усунення єпископату Української Православної Церкви, посилаючись на відповідні звернення органів місцевого самоврядування, якийсь із законів про повну заборону УПЦ таки буде прийнятий, а 12 тисяч парафій і монастирів Церкви автоматично перейдуть під ПЦУ. При цьому, самій ПЦУ навіть не потрібно буде проводити будь-які реєстраційні дії, адже після отримання томосу, в своєму юридичному найменуванні вони прописали відразу дві назви, при тому – самоназва “Православна Церква України” – друге і в дужках. Тобто, якщо говорити про юридичне найменування, наприклад, Київської митрополії ПЦУ, то повністю воно прописано наступним чином “Київська митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)”.
Фактично відбудеться фіктивна підміна, до якої в ПЦУ, як можна бачити, готувалися завчасно. Паралельна реєстрація юридичних осіб з найменуванням “Українська Православна Церква”, дублююча вже існуючі юрособи, опрацьована рейдерська схема з підключенням адмінресурсу і навіть напівканонічний статус з визнанням від окремих Помісних Церков – всі ці кроки покликані до повного поглинання канонічної УПЦ, яку залишається лише “обезголовити”. Спосіб, треба розуміти, вже придуманий. “Валіза. Вокзал. І – за направленням наявного другого громадянства”. Що ж стосується основної частини духовенства Української Православної Церкви , – після реалізації такого плану їм буде запропоновано визнати над собою владу “нових єпископів” з числа “архієреїв” ПЦУ, або покинути місця свого служіння, що буде зроблено указом оновленого начальства.
