Тут один діяч з ПЦУ скаржиться на кадрову проблему в їх структурі. Каже, мовляв, громади переходять до ПЦУ, а потім храми місяцями стоять закриті. І проблема ця, як він розповідає, повсюдна, адже таке буває навіть на Західній Україні. Цікаво й те, що діяч цей – “капелан” в ЗСУ і, за його власними словами, вже десять місяців перебуває на фронті, в той час, як храм, в якому він “служив” до своєї військової кар’єри, весь цей час стоїть закритим.

Нарікаючи на те, що в ПЦУ “священикам” не пропонують соцпакетів і через це вони змушені кидати свої парафії, спікер киває в бік греко-католиків, у яких все відмінно з утриманням і вони, у зв’язку з цим, приділяють більше часу місії і проповіді. Зрештою, цей бідний “капелан” закликає синод ПЦУ вирішити питання з утриманням “священнослужителів”, інакше і ті храми, де ще хоч колись відбуваються” богослужіння”, теж доведеться закрити.

Комусь може здатися, що ця тема буденна і нецікава, але це не так. Потрібно розуміти, що кадрова проблема в ПЦУ дійсно присутня і дуже скоро їм, і справді, доведеться скорочувати кількість парафій через те, що цією діяльністю нікому буде займатися.

Вся справа в тому, що “священики” в ПЦУ дуже сильно хочуть бути держслужбовцями – з офіційною зарплатою, соцпакетом та іншими радощами життя чиновника середньої ланки. Однак вся справа в тому, що держава, на даному етапі, навряд чи візьме на роботу з мінімальним окладом всю ПЦУшну братію, адже тоді доведеться надавати таку можливість і багатьом іншим (крім УПЦ, звичайно). У таких ситуаціях держава дуже швидко згадує про те, що вона світська (це ж вам не закон прийняти про заборону найбільшої конфесії в країні), у зв’язку з чим ніяких преференцій бути не може, навіть щодо ПЦУ.

Є ще й такі реалії, про які мало хто знає взагалі. Наприклад, коли на захоплений прихід призначають такого ось діяча, він відразу ставить умови: мінімальна зарплата (6700 грн), всі податки і відрахування за рахунок приходу, оплата оренди житла в найближчому містечку (в селах вони жити не хочуть), заправка автомобіля і, щонеділі, продуктовий набір. Природно, що люди, які недавно вигнали з села “московського попа”, від таких вимог перебувають в шоці. Адже колишній батюшка отримував півжиття 1500 грн, тримав шматок городу, курей, свиней і ніколи ні від кого нічого не вимагав, а тут таке!

Звичайно, більшість сільських парафій чисто фізично не в силах витягнути такий “перехід у справжню українську церкву”. І якщо бувають випадки, коли утримувати нового попа викликається який-небудь місцевий “царьок”, який, власне, і спровокував все село на “перехід”, то це вважай, що пощастило. Найчастіше, при спробі вирішити таке питання, місцеві активісти обходять всі хати в селі, виставляючи перед людьми щомісячну повинність, наприклад, по 50 грн з працюючої людини, а по 20 – з пенсіонера. Але “перевести” храм в ” українську церкву ” – це одне, а ось, з якогось переляку, ділитися з “українським попом” своїми кровними – це інше, про таке ніхто не попереджав.

В результаті, ці “українські батюшки” чинять наступне. Оскільки їх і так не вистачає на всі парафії, одному такому “панотцю” дають одразу по кілька храмів, з яких він обирає собі обов’язковий (як правило, у найбільш платоспроможному селі) та другорядні (де йому не можуть назбирати і двох-трьох тисяч на місяць). В результаті, найбільше уваги, природно, приділяється найбільшому селу, а в менших – “батюшка” з’являється раз на місяць-два, здійснюючи якусь “обідницю”.

Але таким займаються тільки заповзятливі. Всі інші – в “капеланах”. Ось запитати б у цього спікера – ти навіщо пішов в армію? Чесно він, звичайно ж, не скаже, але і так зрозуміло, що: а) Держслужба з усіма наслідками, що випливають, б) пристойна за сьогоднішніми мірками зарплата, в) статус УБД та інші повоєнні регалії. Так, можливо, серед них є і ідейні хлопці, які пішли “кирзу топтати” не через все вище перерахованого, а за покликом серця.

Але, в такому випадку, вони могли б працювати в армії і безкоштовно, а те, що належить, перераховувати в який-небудь фонд, за рахунок якого і утримувалися б ті “батюшки”, які змушені за якісь жалюгідні 6700 грн раз на тиждень витрачати дві-три години свого дорогоцінного часу. Але ні ж.

Ось і виходить, що “служити” нікому. Одні, знахабнілі від своєї важливості, за свою присутність ставлять захмарні такси, легалізуючи тим самим банальний церковний рекет. А інші – в капеланах, на держслужбі. При цьому, вже не раз чули про те, що де парафія відмовляється платити “батюшці” суму, яку він вимагає, він демонстративно знімає з себе епітрахиль, тицяє її в обличчя людям, при цьому вигукуючи: “То беріть самі і служіть!” А люди, якби це був “московський піп”, вже б за таке за бороду з храму витягли, а тут все… “український батюшка”, йому перечити не можна, зрештою, ми ж самі хотіли в ПЦУ.

Результати у всій цій ситуації, звичайно ж, гнітючі. Храми дійсно порожні через те, що у рейдерів з ПЦУ і кадрів не вистачає, а ті, хто є – хочуть жити за рахунок парафій на широку ногу. Однак, завдяки таким одкровенням від “українських батюшок”, проглядається чітка різниця між священиками УПЦ та представниками ПЦУ, яка полягає в тому, що перші приходять саме служити, а другі – працювати. Але кому це тепер цікаво…