Останнім часом ми стали помічати, що православні українці, в очікуванні майбутніх виборів, шукають, до якого берега пристати. Серед усього нелюдського і антицерковного українського політикуму люди намагаються знайти хоч когось за принципом “кращий з найгірших”.
Сьогодні на цю роль претендує Олексій Арестович, який, несподівано для сучасної української політичної повістки, роздає, на перший погляд, адекватні коментарі, в тому числі – щодо ситуації навколо Української Православної Церкви. Окремі представники духовенства УПЦ вже на повну демонструють лояльність до зазначеного персонажа, формуючи, таким чином (свідомо чи ні), відповідне ставлення до Арестовича у церковного суспільства.
Ми, звичайно ж, не претендуємо на істину в останній інстанції, але дивимося трохи вище рутинної ситуації, хоча б іноді аналізуючи процеси, що відбуваються. Тому хочемо з повною відповідальністю сказати вам – не обманюйтеся. На жаль, віруючі люди, по простоті і незлобивості, практично завжди довіряються тим, хто хоч щось добре скаже про Церкву. Скільки років нас водили за ніс політики своєю псевдоцерковністю. Пам’ятаєте Петра Олексійовича, який “і в Дивеєво, і на Валаам”? А пам’ятаєте Зеленського, у якого “дружина ходить в храм УПЦ”, “друг Баканов – православної душі людина” і “Трофимов Блаженнішому букет подарував”? За останнім взагалі дикі чутки ходили, мовляв, на нього перед виборами так вплинув Блаженніший, що він пообіцяв хреститися, якщо вибори виграє. А пам’ятаєте ОПЗЖ – яка друга фракція в парламенті?
Точно така ж ситуація з Арестовичем! Ми попереджали близько місяця тому, що під нього готуватимуть політичний проект, який, в процесі майбутніх парламентських виборів, буде нібито опозицією політичній силі Зеленського. Ключове слово в цьому твердженні – “нібито”.
Є така тактика – “хороший і поганий поліцейський”. Так от, в українській політичній системі таку тактику використовують вже дуже давно. Наприклад, противагою ” Партії регіонів” свого часу була ВО “Свобода”, яку навмисно робили максимально радикальною, щоб туди подалися всі найбільш “противні противники” політики Януковича. Саме в “Свободу”, а не в БЮТи, і інші “ТАКи”.
Точно так само збираються зробити і цього разу. Створять якусь політсилу, в якій що ні депутат – то “єлейний рот”, і вони будуть “забивати баки” противникам агресивної політики “поганого поліцейського”, яким є Зеленський. Однак, коли обидві ці сили пройдуть до парламенту, вони, в найпотрібніший момент, голосуватимуть спільно і точно так само, як і зараз. Цим вони вирішать відразу кілька питань – послаблять реальну опозицію (в особі Порошенка), яка, звичайно, нічим не краща, і створять ту саму монобільшість, яка просто складатиметься з двох партій.
Як показує практика, потрібно діяти від зворотного. Тобто, якщо людина журиться про долю Церкви, то швидше за все, вона просто хоче, щоб ви за неї голосували, а не тому, що вона дійсно переживає за майбутнє Православ’я в Україні. Якщо ми коли-небудь і доживемо до виборів, то нам потрібно буде голосувати за тих, хто про Церкву взагалі не говорить і не дивиться в її бік. Чомусь здається, що так буде найнадійніше.
