Тиск на Українську Православну Церкву з кожним днем стає все більш агресивним. На жаль, збуваються наші найгірші прогнози, проте не все так однозначно. На допомогу нам приходить багатостраждальна Софія Київська. Справа в тому, що там тепер збираються відкрити платний коворкінг. Що це таке? Якщо буквально – робочий простір. Тобто, Софія Київська стане місцем, де будуть збиратися фрілансери і, за 100 грн в день, користуватися високошвидкісним інтернетом, відпочивати в лаунж-зонах, пити чай і їсти дієтичне вівсяне печиво.
А як все “добре” починалося у ПЦУ з Софією Київською, пам’ятаєте? Держава передала їм цілу Теплу Софію! Ось це була перемога! Тоді ж теж писали про відновлення історичної справедливості, про найважливіший крок до відновлення автентичності українського Православ’я і т.п. Тільки ось, зазвичай як воно буває… Якщо у справи є успіх, то вона привертає до себе людей, вимагає розширення потужностей і площ. Тобто, за логікою речей, якби у ПЦУ там було стільки парафіян, що їх би не було куди подіти, вони сьогодні, користуючись нагодою і тим, що “кожен другий українець ЗА”, повинні були б просити про те, щоб їм передали весь заповідник: і приміщення під якусь недільну школу або монастир, і саму “Велику” Софію, адже людей нікуди дівати, стоять, бідні, і перехреститися не можуть! Але на жаль! Древніми стінами комплексу і фресками храму тепер, за 100 грн в день, будуть надихатися фрілансери.
Знаєте, про що це говорить? Саме про те, що така ж доля чекає Києво-Печерську, Почаївську і Святогірську Лаври, монастирі, комплекси і храми, які збираються відібрати в УПЦ на користь ПЦУ або когось ще. Ще можна уявити хоч якусь наповненість Лаври в Почаєві, якщо її передадуть греко-католикам, і то з натяжкою – в силу специфіки регіону. Всі інші культові споруди, з яких виженуть УПЦ, будуть або повністю закриті, або в них будуть відкривати всякі там коворкінги, лаунж-зони, кальянні, галереї альтернативного мистецтва, виставкові зали і т. д.
Нагадує щось, правда? Так-так, ту саму бажану Європу з її ставленням до релігії і церкви. Адже справа ще й у тому, що в самій ПЦУ не розуміють, що всі їхні підігравання владі у справі заборони УПЦ не змусять людей перейти в їх юрисдикцію. Таким чином, Думенко працює не на розвиток, а на забуття Церкви. Саме він, мімікруючи під православного ієрарха, насправді стає виконавцем у справі виродження Православ’я в Україні. Все, що отримає влада в разі спроби повної заборони УПЦ – порожні храми і монастирі. Віруючі люди підуть і в “катакомби”, і на квартири, і куди завгодно ще. Але вони особливо за це не переживають. Судячи з усього, їм саме це і потрібно.
