1. Головна
  2. navigate_next
  3. Публікації
  4. navigate_next
  5. Що спільного між тиском на УПЦ і майбутніми позачерговими виборами до Верховної Ради

Що спільного між тиском на УПЦ і майбутніми позачерговими виборами до Верховної Ради

Перша хвиля пресингу на Українську Православну Церкву закінчена. Станом на сьогодні і за результатами двох тижнів обшуків і активної інформаційної кампанії, що супроводжувала всю цю метушню, можна констатувати, що націленості на повну заборону Церкви, – принаймні зараз, – немає. Більш того, влада України ввімкнула якийсь антикриз щодо даної теми, в контексті якого раз у раз виникають такі провладні спікери, як Микита Потураєв і Олексій Арестович. Уперемішку з міністром культури Олександром Ткаченком, вони регулярно заявляють, що заборона УПЦ: антиконституційна, іміджево невигідна, конфліктно акумулююча.

Це, звичайно ж, не означає, що у Зеленського різко передумали “ламати через коліно” Українську Православну Церкву. Однак, сам факт того, що влада робить вигляд, нібито вона одумалася з цього приводу, говорить про те, що процес налаштований на тривалу перспективу, що звичайно ж не мало б сенсу, якби хтось збирався заборонити УПЦ. Логічно припустити, що якби Зеленський дійсно хотів це зробити, то йому нічого б не завадило в даному випадку. Більшість в Раді у нього є і воно стабільно голосує навіть за найбільш неймовірно дикі і антинародні законопроекти. Все списується на війну. Громадську думку вивчено і оцінено, як готову до будь-яких заборон чого завгодно, що хоч якимось чином асоціюється з Росією. Вороги УПЦ, – яких, принаймні за підрахунками соцопитувань більше, – потирають руки, а сама церква прийняла позицію жертовного Агнця, готового постраждати за гріхи народу. “Вільний” і “демократичний” світ, укупі з більшістю Помісних Церков, “проковтнуть” заборону УПЦ “на сніданок”, більше піклуючись темами порушення прав дельфінів і зміною клімату на планеті Сатурн.

Так що ж заважає президенту України заборонити УПЦ? Однозначно – банальне небажання. Цілі влади щодо Української Православної Церкви зовсім інші і виходять вони не тільки з того, що хоче бачити обиватель, але, в першу чергу, з політичних інтересів і доцільності. Уявімо собі, держава і церква – це дві людини, які сіли пограти в шахи. Так ось, держава зробила перші кілька ходів. Походила і Церква. У цьому проміжному результаті держава збила кілька фігур, поставивши під загрозу ще декого. Однак, паралельно, держава нібито починає робити поступки і помилки. У жертву навіть були принесені ” пішаки” у вигляді ведучих “95 кварталу”, на критику яких були зміщені деякі акценти. Але необхідно розуміти, що це відбувається абсолютно навмисно і з метою заманити в пастку. Чи розгадала Церква цю пастку – поки сказати складно. Проте, ми повинні пам’ятати, що остаточною метою шахів є не ліквідація, а нейтралізація противника. Тобто, коли умовний король виявиться в стані неможливості здійснювати маневри, буде вважатися, що гра закінчена.

Що характерно – у обох гравців поки ще є ресурси. І якщо у держави це влада, то у Церкви – це люди. Держава тільки тоді зрозуміє і донесе своїм кураторам безперспективність даної затії, коли побачить, що люди, які ідентифікують себе з УПЦ, це не просто безмовна біомаса, а цілком собі громадянське суспільство, консолідоване навколо Церкви. Для того, щоб влада могла це зрозуміти, Церква повинна це продемонструвати.

Які аргументи Церква може надати, в наш час зрозуміти не складно. Основною больовою точкою держави на сьогодні є можливість обмеження владних повноважень. Відбутися це може лише в тому випадку, якщо сьогоднішня влада України не досягне потрібних результатів на виборах, які пророкують на першу половину 2023 року. Знищувати УПЦ напередодні таких серйозних політичних баталій – абсолютно невигідна затія. А ось максимально нейтралізувати і підпорядкувати – те, що треба.

Архітектори проекту” ЗеКоманда ” прекрасно розуміють, за рахунок чого, не в останню чергу, їм вдалося сформувати більшість минулого разу. Крім того пафосу, на який купилися виборці Зеленського, – за сумісництвом глядачі серіалу “Слуга народу”, – серед тих, хто голосував за нинішнього главу держави, був значний відсоток тих, хто уважно стежив за ставленням Зеленського до релігійного питання. І це зовсім не прихильники ПЦУ, які за замовчуванням і навіть зараз є електоратом Порошенка.

Кандидат у президенти Зеленський обіцяв забезпечити громадянам їх конституційне право на віросповідання. Саме тому православні віруючі – прихильники Української Православної Церкви, проголосували за цю людину і за її політсилу. У будь-якій іншій ситуації такого б ніколи не сталося, адже православні найчастіше голосують за того, хто хоча б є одновірцем. У ситуації з виборами президента України 2019 року сталася парадоксальна ситуація, коли більшість громадян, які сповідують Православ’я, віддали свої голоси за людину, яка відкрито сповідує іудаїзм. Однак, цього разу такий номер не пройде. І в разі, якщо влада все таки заборонить УПЦ, це ще більше зіграє проти них самих.

Зрештою, все, що зараз буде відбуватися навколо Церкви – це частина передвиборної кампанії, в контексті якої, в черговий раз, спробують зіграти на протиріччях. Вже зараз в мережі з’являється інформація про те, що партії “Слуга народу” другого шансу давати не будуть. Тобто, технологи Банкової, розуміючи безперспективність розвитку такої політсили, в останні місяці роботи парламенту спробують “пропхати” через монобільшість все саме непопулярне. Паралельно з цим, Офіс Президента формуватиме “під себе” ще дві-три політсили, які виконуватимуть різні функції. Одні-відволікати електорат опонентів, інші – залучати тих, хто розчарувався “Слугою народу”. Саме останні будуть, свого роду, манком для віруючих УПЦ. Не виключено, що на чолі таких політсил можуть з’явитися люди типу Арестовича або когось найменш токсичного з колишніх “регіоналів”, які сповідують Православ’я.

У контексті всього, що відбувається ми повинні чітко усвідомлювати, що церква, – заборонена вона чи ні, – для політики це, перш за все, електорат. Мільйони голосів, якими розкидатися просто так не вийде. Виходячи з цього, модель взаємодії держави і Церкви зараз формується таким чином, щоб відвернути увагу одних, тим часом, не сильно зачіпаючи почуття інших. Слідкуйте уважно, можливо, найближчим часом ви, з подивом для себе, виявите, що який-небудь Арестович через місяць-два “переконає” Зеленського в його ставленні до УПЦ, а те, що відбувається сьогодні, спишуть на “поганих бояр” зі “Слуги народу”. Якщо цей прогноз найближчим часом не здійсниться, а імітація боротьби виллється в справжні заборонні заходи, то у Церкви все одно залишаться способи впливу на процес. Головне – не показувати страху, адже по суті – це, напевно, остання “шахова партія” з державою для Української Православної Церкви.

Олександр Ярмоленко

Попередній запис
Архієпископ Віктор (Коцаба): Законопроекти про заборону УПЦ стануть суттєвою перешкодою у Європейській  інтеграції
Наступний запис
Відійшов до Господа єпископ Інокентій (Шестопаль)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее

Меню