1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. Емоції чи справедливість: чому в УГКЦ відмовляються розглядати Львівський собор в контексті Берестейської унії

Емоції чи справедливість: чому в УГКЦ відмовляються розглядати Львівський собор в контексті Берестейської унії

70-та річниця Львівського Собору викликала досить неоднозначне сприйняття у суспільстві. З боку  греко-католицьких ЗМІ лунають звинувачення на адресу Української Православної Церкви щодо опублікованої позиції по відношенню до цієї історичної події. І знову знайома риторика: «кремлівська церква», «український підрозділ РПЦ», «п’ята колона»… Прикро, що самі греко-католики не хочуть об`єктивно аналізувати історичні факти, а діють методом вибірковості – трактуючи те, що вигідно саме для них. Позиція УПЦ чітка і зрозуміла – давати оцінку Львівському Собору 1946 року в контексті запровадження унії, з Брестським собором 1596 року.

Саме стиль і методи введення унії були, м`яко кажучи, не те, що протизаконними, а навіть з моральної точки зору – неприйнятними.  Окупаційна влада на чолі із Сигізмундом III – фанатичним католиком – усіма силами нав`язувала унію простому населенню, яке однозначно противилося цьому процесу. Свідченням цьому є цілий пласт української історії, що в УГКЦ сьогодні хочуть переписати «під себе».  

Про те, що унія була політичним планом, свідчить той факт, що сам рік 1596-тий – це лише дата проголошення, а сам факт зради відбувся в Римі роком раніше. В процес було включено обмежену кількість меркантильно налаштованих осіб, а сам римський понтифік узагалі сприйняв цю подію як навернення православних у католицизм, а не якесь об`єднання. З боку православних унію підписали далеко не всі вповноважені на це особи, і навіть Константинопольський Патріарх, якому, на той час, підпорядковувалася  Київська митрополія, не мав відношення до цієї події. На лице – суттєві порушення, тому говорити про «легітимність» Берестейської унії досить складно.

Що стосується 1946 року – ніби Православна Церква спільно з Радянським режимом «катувала» греко-католиків, варто звернути увагу на те, що бажання греко-католиків Галиччини повернутися в лоно Православ’я виникало і раніше. Навіть сам отець Гавриїл Костельник не з 1946 р., а значно раніше відкрито закликав до повернення.

З іншого боку Радянська влада справді вороже ставилась до греко-католиків. Однак і підстави були вагомі, про що свідчать листи митрополита Шептицького і нацистам, і радянському вождеві – де віддається поклін і щира співпраця одним і другим; діяльність Йосипа Сліпого, який звершував богослужіння в честь дня народження Гітлера, радо зустрічаючи нацистів у 1941 році. Важливим чинником також стала ОУН, де чільними «братчиками» були ідейні греко-католики: Євгеній Коновалець, Андрій Мельник, Ярослав Стецько, Степан Бандера, – пізніше вожді цієї організації, до якої у радянської влади було відповідне ставлення.

 Дивно також чути від греко-католиків про репресії. У той час, коли частина уніатів, заради самозбереження, погодилась на умови комуністичного режиму, сотні тисяч православних священиків і мирян було замордовано в таборах. На фоні репресійних гонінь проти Православ’я, «пресінг» УГКЦ виглядає локальним конфліктом. Ще більше привертає до себе увагу той факт, що греко-католики, які публічно «самоліквідувались», з накопиченою за роки ненавистю, накрили парафії УПЦ, що почали відновлення релігійного життя в 90-х, в роки отримання Україною незалежності.

Таким чином, навряд чи можна назвати об’єктивними теперішні звинувачення представників УГКЦ на адресу Православної Церкви. Цьому є безліч причин, а найголовніша, насамперед, полягає в тому, що історія УГКЦ – це історія пристосування і адаптації. Менше з тим, ніхто з православних не називає греко-католиків «п’ятою колоною Ватикану» і не вигукує «геть ватиканського попа». Хоча причин цьому є більше, ніж достатньо. В УГКЦ полюбляють ворушити минуле, однак нехай пам’ятають про те, що історія виникнення і становлення греко-католицизму сповнена набагато драматичнішими моментами, аніж історія Православ’я.  

Марк Авраменко

Попередній запис
Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ, як «предтеча» неоунії
Наступний запис
Громади УПЦ в судах доводять своє право на захоплені прихильниками УПЦ КП храми

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее