Історія з відкриттям Руського Екзархату в Африці розвивається поступово: нещодавно міафізитська Коптська церква надала РПЦ приміщення для богослужіння, в якому можуть брати участь члени російської громади Шарм-аш-Шейха.
У цьому випадку немає, загалом, нічого нового. РПЦ часто орендує храми у інославних, у тому числі коптів (у Хургаді, наприклад). Але тут розмови доходили до “дипломатичного обміну подвір’ями”. Щоправда, в результаті храм у Москві копти не отримали, але, здається, скоро отримають землю з храмом, що будується, вже цілеспрямовано для коптів.
Чисельність російської громади, як можна побачити на фото, невелика. Та й серед них, крім російських дружин місцевих жителів, напевно, частина – курортники. Подібна ситуація склалася в Анталії, де храм РПЦ відкрився невдовзі після розриву відносин із Константинополем.
Взагалі, у прагненні закріпитися в Африці на фоні боротьби з грекомовними православними церквами, РПЦ входить у щільну взаємодію з інославними і очевидно, що це не обумовлено необхідністю опіки безлічі віруючих, які шукають притулку під московський патріарший омофор.
Які причини такої політики? Мабуть, можна виділити чотири фактори.
- “Так вийшло, що на сьогоднішньому християнському та політичному треку Коптська Православна Церква є одним із ключових партнерів у наших взаєминах”. Казенну мову товариша екзарха, напевно, ще знайде своїх дослідників.
- Близькість із Коптською церквою із соціальних питань. Консервативна позиція єгипетських ієрархів робить їх важливими союзниками для РПЦ та “м’якої сили” РФ у рамках боротьби за традиційні цінності (т.зв. культурні війни).
- Натягнуті стосунки коптів з Олександрійським патріархатом як мінімум з VI ст.
- Особистість ієромонаха Стефана Ігумнова, який настільки професійний, що зробив свій напрямок чи не лідируючим у діяльності ВЗЦЗ. Адже ще залишаються серби, угорці і Френклін Грем.
Що ж, така політика розділеного православ’я лише на руку мусульманській більшості та владі Єгипту. У разі чого – навіть міжнародного скандалу не влаштують, кожен підлаштовуватиметься під уряд як зможе, з позиції слабкого. А в разі чого – виявиться “іноагентом”.
