Насправді це питання є дещо риторичним, адже існує парадокс – ворогами «української автокефалії» є її прямі ініціатори. Не так давно один із ідеологів «самостійності» отець Кирило Говорун заявив, що потрібна якась нова «адміністративна» структура: «Очевидно, має бути створена якась нова церковно-адміністративна структура, якій і нададуть Томос… Синод у Константинополі пройде ближче до того Собору, який пройде в Україні і який дасть поштовх цьому процесу. Засідання в Константинополі буде прив’язане до цього Собору».
Таким чином, зі слів отця Кирила, швидше за все – має відбутися об`єднання Київського патріархату та Автокефальної церкви в нову організацію, плюс владику Олександра Драбинка та його поплічників. Однак історія Філарета та УАПЦ досить цікава, і це заслуговує уваги. Приведемо основні лейтмотиви такої дружби, якщо її можна так назвати. І після цього варто задуматися: хто з ким і для чого буде об`єднуватися???
Філарет Денисенко (8.10.2017 р., брифінг у Чернівцях): «Але тричі ми підходили до того пункту, що треба нам об`явити, що ми – Єдина Українська Церква. І вони (УАПЦ – авт.) в останні хвилини придумували такі умови, на які ми не могли погодитися. Умови ці йшли не від них. (???) Бо якби вони пішли від них, то вони в процесі діалогу це висловили б нам. А коли ми вже домовилися про об`єднання, з Москви був даний сигнал – поставте такі умови. Тому ми тепер вирішили – ніякого діалогу з Автокефальною церквою ми вести не будемо. Тому що це діалог з Москвою. Зараз стан такий: переходять із Автокефальної церкви в Київський патріархат окремі парафії. І ми їх приймаємо. А з єпископатом ніякого діалогу ми не ведемо і не будемо, і держава це зрозуміла, що це (УАПЦ авт.) є голос Москви…».
Філарет Денисенко (29.09.2015 р.): «Автокефальна церква протягом п`ятнадцяти років обманювала народ. Ієрархія Автокефальної церкви постійно на словах прагне діалогу та об`єднання. Та керівництво Церкви на словах говорить одне, а робить протилежне. 14 вересня (2015 р. – авт.) мав би відбутися Собор, щоб завершити акт єднання. Однак уся ієрархія Автокефальної церкви відмовилася прийти. Вони нам виставили умови, на які ми не могли погодитися. Автокефальна церква вимагає рівного представництва на Соборі з обох сторін. Це неможливо, адже в нас підтримка віруючих 40%, а в них трохи більше ніж 1%. Тому нині ми припинили всі розмови про об`єднання. Отож, ухвалили рішення, що більше діалогу з цією Церквою у нас не буде, аби вони не обманювали народ…».
Філарет Денисенко: «УАПЦ – це каналізація, куди течуть всі нечистоти».
Філарет Денисенко: «Прийде час, коли вся Автокефальна церква повернеться до Київського патріархату…».
Філарет Денисенко (4 листопада 1990 року, в день пам`яті Казанської ікони Божої Матері у Флорівському монастирі Києва): «На Україні знову з’явилися розкольники, що називають себе автокефалістами, що терзають Церкву Христову, що розривають її на частини. Ким же є ці розкольники, які відкололися не тільки від нашої Православної Церкви, а й від усього Православ’я? Їх стосуються слова апостола Іоанна Богослова: «Вони вийшли від нас, але не були нашими». Історія Української автокефальної православної церкви почалася не з Володимира, як вони стверджують. Це брехня. Їх церква бере початок з часів революції. У 1921 році вони вперше зібралися і оголосили себе незалежними, автокефалами.
Що з себе представляють їхні єпископи? Єпископи ці – миряни, які одягнули на себе священні облачення. А їх перший так званий митрополит Василь Липківський! Хто його висвячував? Висвячували його миряни в Софійському соборі. І як може мирянин поставити єпископа? І якими можуть бути таїнства, здійснювані ними?
Тепер візьміть нинішніх єпископів УАПЦ. Хто такий Мстислав Скрипник, який оголосив себе патріархом всієї України? Це – лжепатріарх, якого всесвітні Православні Церкви також не визнають єпископом. Він не має ніякого спілкування з Вселенською Православною Церквою. Жоден патріарх східний не визнає цього Мстислава Скрипника. А Іван Бондарчук, колишній єпископ Житомирський, якого Помісний Собор РПЦ позбавив єпископства, священства та монашества! Він фактично є мирянином, тому що його позбавили всього за той розкол, який він вчинив в Церкві. Чим керувалася наша Церква при цьому? Священними канонами.
Але автокефалісти кажуть, що їм не потрібні канони, що у них є свої. Відкидають апостольські правила, апостольські закони і кажуть – зараз новий час, і потрібні інші канони. Які ж? Ось в 1921 році вони і придумали канони, що єпископ може бути одруженим, що священики можуть одружуватися двічі і тричі, що Церквою керує не ієрархія, а миряни, як у протестантів. Тобто порушили тисячолітню структуру канонів Церкви. І тому всі таїнства, які вони здійснюють, є безблагодатними. У них немає святого мира. А якщо немає святого мира, то благодать Святого Духа при хрещенні не дається.
І гріхи там, у автокефалістів, відпускатися не можуть. Тому що мирянин не може цього зробити, але тільки священик чи єпископ. Таїнство причастя теж є недійсним. Це не Тіло і Кров Спасителя, а прості хліб і вино. І тому ніхто не повинен спокушатися цією автокефалією. І взагалі ця церква створена не для порятунку людських душ, а для того, щоб боротися, бути політичним інструментом проти Москви. І Петлюра, який в 1919 році оголосив про автокефалію української православної церкви, сказав, що нам потрібна така церква, яку ми могли б в певний час використовувати для боротьби з Москвою. Ось для чого потрібна ця автокефалізація церкви!
Ви, може, чули з вуст деяких депутатів, що нам потрібна національна церква. Добре. Наша Церква і є національна: Українська Православна Церква. Але ми знаходимося в єднанні з усією родиною Православних Церков, перебуваємо в єдності і з Московським Патріархатом, і з Константинопольським, і з Болгарським, і з Румунським, і з Грузинським, і з усіма знаходимося в молитовному канонічному спілкуванні, тому що ми віримо в Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву. А всі, хто відривається від цього Тіла, як автокефали, подібні гілці, яка обломилася від дерева і рано чи пізно засохне, тому що немає в ній цілющих соків. Господь сказав: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх», а плоди цієї автокефальної церкви – безблагодатні. І хто з’єднається в ній – буде розкольником».
Євстратій Зоря: «УАПЦ як церкви не існує».
Євстратій Зоря: «Мова за канонічність для УПЦ КП – навіть не стоїть. Просто не вважаємо за потрібне про це говорити. Для нас саме поняття «канонічна», або «неканонічна» Церква звучить абсурдно! Як може бути Церква – незаконна?».
Євстратій Зоря: «Такий невтішний підсумок зустрічі 9 липня (2015 р. – авт.) підтвердив побоювання щодо серйозного впливу з боку промосковських сил на керівництво УАПЦ, зокрема, на Предстоятеля. Не можна виключати, що і оголошені нещодавно «Правим сектором» відомості про зустріч митрополита Макарія Малетича з одним із меценатів Московського Патріархату в Україні та надання останнім матеріальної допомоги у обмін на відмову від реального об`єднання УАПЦ і УПЦ КП, виглядають не такими вже і фантастичними… Своєю відмовою від конструктивного діалогу та реального об`єднання архієреї УАПЦ продемонстрували безвідповідальність перед обличчям як зовнішньої загрози для України, так і внутрішньої потреби і віруючих, і цілого суспільства в утворенні Єдиної Помісної УПЦ… Не виключено, що вплив на їхню позицію мали також російські кола, як це бувало не раз у минулому…».
Євстратій Зоря: «Якщо вони мислять категоріями Москви, в якій вважають, що Філарет – не патріарх, а підданий анафемі мирянин, то тоді вони самі в кращому випадку – заборонені в служінні священики Московського Патріархату, а в гіршому – прості миряни. Мефодій же – ніякий не митрополит, а заборонений у служінні протоієрей Валерій Кудряков…».
Олександр (Драбинко) (2011 р.): «Брати, які пішли в розкол, залишаються братами, але для початку розмови про Єдину Церкву вони повинні прийти до нас. З самого початку було ясно, що ці переговори ні до чого не приведуть, оскільки візьмуть гору амбіції лідерів…».
Мефодій Кудряков (Колишній предстоятель УАПЦ): «Так, ми просили Філарета піти, тому що його патріарший кукіль – це ганьба і посміховисько для всієї України. Патріарх повинен бути один і тільки після об`єднання всіх Церков».
Мефодій Кудряков: «Філарет перебуває за межами канонічного Православ`я і нас тягне туди ж – туди, де Церква буде гнити…».
Мефодій Кудряков: «Патріарх Філарет уже двадцять років чекає, щоб його покликали в Москву, запросили на переговори, запропонували якісь умови, чи то й просто вислухали його позицію. Однак правда полягає у тому, що він нікому вже давно не потрібний. Це – позбавлений сану і відлучений від Церкви нещасний чоловік. Москві ж нині цікаві лише його храми і люди. Усі це дуже добре розуміють, і навіть дуже добре розуміє і сам владика Філарет. Тож подібний стан речей – велика причина для нервування. Наріжний камінь УПЦ КП не Христос, а Філарет, який досі є анафемованим, і відкинутим геть від Вселенського Православ’я».