1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. Так казав Блаженніший

Так казав Блаженніший

Останнім часом стало популярним говорити за спочилих. Представники тих чи інших організацій, так і норовлять висловитись за людей, які за свого життя заслужили повагу і популярність, іноді навіть самовільно інтерпретуючи їхні слова.   

Подібне відбувається і з думками та висловлюваннями блаженноспочилого Предстоятеля УПЦ митрополита Володимира (Сабодана). Вашій увазі пропонується принципова позиція митрополита Володимира з найбільш важливих аспектів, які так чи інакше стосуються УПЦ, його служіння і особистого життя.

Про Філарета і Архієрейський Собор 1992 р. в Москві (який його засудив)

 «Задают вопрос почему раньше не ставили вопрос о Филарете? Раньше этот вопрос нельзя было поставить официально, потому что он лицо было непростое и конечно власти поддерживали и никаких вопросов стоять не могло. Собор 92 года (1992р.  – авт.) судил Филарета не за идею национальную, не за автокефалию, как он старается или его сторонники преподносить, судил за его стиль и методы работы в управлении Украинским экзархатом, потом УПЦ, судил за его личную жизнь и за его деятельность, которая вышла уже в массы людей и стала большим соблазном среди верующих и не только среди духовенства…».

Стосовно обрання предстоятелем УПЦ

«…Я очень хорошо знал ситуацию тогдашнюю в Украине и знал что меня ожидает, у меня были колебания отказаться от этой чести, которою мне предоставил Харьковский Архиерейский Собор, а потом я подумал что всегда в своей жизни я ничего не просил и ни от чего не отказывался, куда меня Церковь посылала, что мне Церковь велела то я делал, потому, что так должен делать каждый верующий человек, конечно, и поэтому я знал, что иду действительно на Голгофу (Он говорил, что ему Голгофу сделали на Соборе в Москве – Филарет), а я знал что меня здесь ожидает эта Голгофа, но я полной уверенностью в Промысел Божий дал согласие на это…».

Про розкол українського Православ’я

«Православна Церква єдина, про що говорить і Символ віри: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Ті, хто визнають нашу Церкву законною, канонічною, а її Таїнства спасенними, але в той же час створюють паралельні співтовариства, насправді розділяють віруючих, розділяють Церкву, тому іменуються розкольниками. Церква це містичне Тіло Христа, і розділяти Його – тяжкий гріх. В основі наших розколів – гординя, амбіції, бажання створити структури, схожі на Церкву Христову, і під цією личиною обслуговувати політичні, комерційні інтереси окремих лідерів або груп. Але якими б адміністративними, інтелектуальними, фінансовими, пропагандистськими ресурсами не володіли люди, вони не можуть створити Церкву. Її може створити і створив дві тисячі років тому Господь наш Іісус Христос. Тільки в ній ми знаходимо спасіння. Поза нею, в без благодатних розкольницьких, самодіяльних, культурологічних та інших організаціях спасіння неможливе, навіть якщо ці організації іменують себе «церквами» і «патріархатами». Тому подолання розколу – це, перш за все, подолання маловір`я. Треба серйозно ставитися до віри, бо вона стосується того сутнісного, що є в людині: питань життя і смерті, мети існування, допомоги Божої і спасіння нашого. Людина має навчитися відрізняти правду від брехні, хоча в нинішній час сучасних інформаційних технологій і маніпуляцій суспільною свідомістю це не так просто. В історії Церкви розколи – явище не рідкісне, і в стародавні часи з`являлися розколовчителі та їхні послідовники. Розколи були подолані на основі церковних канонів, після усвідомлення розкольниками скоєної ними неправди й покаяння. Ми постійно молимося про братів наших, які заблукали, закликаємо до єдності. Іноді ці заклики чують, громади повертаються в лоно істинної Церкви. З УПЦ КП проблем більше, оскільки його представники дозволяють собі дуже багато антиправославної риторики й хули на Православну Церкву. Але те, що не можуть зробити люди, зробить Бог. Ми живемо з надією на єдність». (Церковна православна газета, вересень 2007 р., №20(196), «Церква закликає до згоди і єдності в ім`я України»).

Про міжцерковний діалог

«Діалог між усіма Церквами відбувається протягом усього нашого життя. Наші відносини з Римо – Католицькою Церквою виникли не сьогодні, а мають свою історію і підкріплені певним досвідом. Цей діалог повинен мати місце, адже всі ми покликані до якоїсь єдності та спільного служіння Богові і людям. Звичайно ми не будемо поступатися православними традиціями або правилами. Не збирається зі свого боку і Римо-Католицька Церква робити якісь поступки. Наші відносини були досить складними, таким ж залишаються і сьогодні. Відверто кажучи, головною причиною такого стану справ є Греко – Католицька Церква…Якісь відносини повинні все-таки між нами бути. Можливо, навіть не віросповідного характеру, а практичної діяльності Церкви в сучасних умовах». (Церковна православна газета, лютий 2009 р., №3(229), «Нести у світ євангельську істину»).

Про об’єднавчі ініціативи Президента України В.Ющенка

«Ініціативи Президента викликали напруженість у церковному середовищі. Адже багато хто ще пам`ятає як «будували» церкву в радянський час. А потім цю ж таки єдину Помісну вже створювали і Леонід Макарович ( Кравчук – авт.), і Леонід Данилович (Кучма-авт.). До чого це призвело? До нових конфліктів і нових розколів. Олександр Мороз тоді сказав мудру фразу : «Наша історія свідчить, що людськими руками ні знищити, ні створити Церкву неможливо»…

Про статус УПЦ

«Зрозумійте, розкол не має і не може мати стосунку до статусу УПЦ. Це не просто щось, що «історично склалося». Розкол – це насамперед тяжкий гріх, породжений гординею. І виставляти якісь умови примирення людини з Богом, Його Церквою можуть лише далекі від віри люди. Єдність – це благо Церкви. Вона досягається на підставі канонів, а не політичних угод. Інакше Церква давно перетворилася б у політичну організацію».

Про вірність церковнослов’янській мові

«Треба сказати, що церковнослов`янська мова зрозуміла всім слов`янам, тому в слов`янських країнах вона і вкоренилася як мова богослужіння. Звичайно, Православна Церква має традиції перекладу Слова Божого національними мовами – це не щось чужорідне. І в нас було прийнято рішення Архієрейського Собору УПЦ : якщо в парафії багато прибічників богослужіння українською, нехай служать українською. Але посилатися на те, що вона незрозуміла, і тому люди йдуть…Найцікавіше, що здебільшого віруючі тримаються за церковнослов`янську саме як за мову богослужіння, за сакральну мову, відмінну від побутової. Як сказала мені одна людина, – це принаймі мова, у якій лайливих слів немає. Це мова Божа. Цей підхід у нас поки що домінує». ( «Дзеркало тижня»,№ 7, 24лютого- 2 березня 2007р.).

Попередній запис
В УПЦ КП Анатолія Гриценка звинуватили у зраді через його приналежність до УПЦ
Наступний запис
Митрополит Олександр (Драбинко) про канонічний статус та наявність апостольського приємства в УПЦ КП та УАПЦ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее