Країна, яка з недавнього часу називається Північною Македонією, є лише третьою частиною географічної Македонії – Вардарською (річкою Вардар) Македонією, колишньою республікою у складі соціалістичної Югославії. Сусідня її частина – Піринська Македонія (гірський масив Пірин) знаходиться на південному заході Болгарії. Егейська (або Біломорська) Македонія – область на Півночі Греції. Такий розподіл територій існує з 1945 року. До закінчення Другої світової війни не існувало окремого македонського етносу. На території сучасної Північної Македонії (та сама, що на південь від болгарської Македонії) століттями проживало болгарське населення, оголошене «македонським» у соціалістичній Югославії.
Як «архієпископія всієї Болгарії» Охридська архієпископія проіснувала 749 років. У 1767 р., коли Болгарія перебувала під владою турків в імперії Османа, Охридська архієпископія шляхом інтриг і фінансових махінацій була скасована стараннями Фанару, що прагнув посилення своєї влади.
Благополучне вирішення питання визнання МПЦ не може не тішити. Проте між Болгарією та Північною Македонією вже кілька років існує відома напруга через спроби Північної Македонії привласнити собі спільну багатовікову історію. На запитання «Болгарського національного радіо» про те, чи втрачає Болгарська Православна Церква в сенсі історичної істини від того, що Вселенський патріарх визнав Православну Церкву Північної Македонії під ім’ям Охридської архієпископії, відповів митрополит Неврокопський Серафим. На думку його високопреосвященства, «історія ясна і категорично відомо, що Охридська архієпископія створена і має це ім’я з додаванням до нього – Болгарська і для болгар. І так було дуже довгий історичний період». «Ми переживемо гіркоту через конфлікт, у якому переплітаються інтереси щодо історії Болгарської Православної Церкви. Щось із цієї гіркоти ми приймемо, щось не приймемо. Час покаже, але нам треба обстоювати історичну істину».
Тепер належить визнання МПЦ усіма помісними Церквами, і тому «буде час і зручний момент, коли виражаються незгоди щодо імені або територіального розташування нової автокефальної Церкви». Владика Серафим вважає, що можна «спокійно обговорити та вирішити питання минулого та майбутнього: назви, території, всього, що тепер встановлюватиметься. Потрібно шукати спосіб збереження історичної істини і, відповідно, досягнення добрих, нормальних, як людських, а й братніх міжхристиянських відносин. Насамперед ми – одна православна сім’я».
Матеріал підготовлений Яніною Алексєєвою (Софія, Болгарія).