З інтерв’ю митрополита Львівського та Галицького Філарета:
Коли почався процес надання автокефалії Київському патріархату та УАПЦ, наш Священний Синод звернувся до патріарха Варфоломія. Патріарха відвідали на Фанарі та пояснили, що його невірно інформують щодо стану міжцерковних стосунків в Україні: діалогу не відбувається, накопичені десятиліттями питання не вирішенні, церковне питання вкрай політизоване, приєднуватись до нової церкви єпархіями в УПЦ не збираються. Але політики запевняли, що 80% єпархій перейде до ПЦУ. Члени Синоду просили Патріарха відтермінувати пропоноване рішення і розпочати діалог, але цього не сталося.
Наша церква не виникла вчора, вона має апостольську традицію, її історія сягає часів Київської Русі. Це церква українського народу і народ має приймати рішення. Водночас ПЦУ нова церква, Київському патріархату та УАПЦ в Україні 30 років. Народ і духовенство вважає неможливим не обмірковане приєднання нашвидкуруч до нової проголошеної церковної структури. Цей процес має відбутися логічно для всієї повноти Церкви.
Призупинення євхаристичного спілкування з Константинополем було прийнято нашою церквою не на догоду Москві. Як я вже казав, рішення про надання Томосу ПЦУ було прийняте, абсолютно не беручи до уваги позиції нашої церкви. Тож рішення про канонічний розрив приймалися Синодом УПЦ. Неможливо одним розчерком пера вирішити цілий комплекс важливих церковних питань в Україні. В результаті ми отримали не об’єднання православних, а поглиблення розбіжностей та інших негараздів.
Досягнути єдність українського православ’я можна лише завдяки діалогу. Повинні бути визначенні моральні, канонічно-богословські та церковно-адміністративні позиції. Більшість з тих людей, які гучно говорять про об’єднання, не розуміються на питаннях, які мають надзвичайно важливе значення для життя церкви. Я чув навіть заклики скасувати всі догмати та об’єднати всі релігії в одну українську церкву. Можете собі уявити, наскільки далекі від розуміння природи церкви і релігії ті, хто це заявляє.
Рішення церковного характеру повинні приймати віруючий народ і духовенство, які є повнотою церкви, які беруть участь у богослужіннях, в житті церкви, є православним зрештою. Ми, православні різних конфесій, мусимо самі дійти до згоди і порозуміння між собою. Уявляєте, якби православні вирішили об’єднати всіх протестантів в одну церкву, чи зайнялись вирішенням внутрішніх проблем в ісламі чи в інших релігіях. А для людей далеких від розуміння церковного життя здається все просто: давайте завтра приєднаємо УПЦ та греко-католиків до ПЦУ, і буде єдина помісна церква.
У будь-якій церкві, а в православній особливо, на будь-яке серйозне рішення має бути рецепція церковного народу, інакше нічого не вийде. Якщо значна частина нашої церкви не сприймала ПЦУ, то жодне приєднання до неї нічого б не вирішило. Представники державної влади вважали, що за перший місяць існування ПЦУ до неї перейде до 3000 громад. А перейшло в десять разів менше, при тому частина з тих переходів не була добровільною. Ніхто насильно не утримував – не йшли. Я знаю приклади, коли у громади забрали храм, тепер там під час богослужіння стоїть 15-30 людей, а 150 парафіян молиться в хаті у священика, або в капличці біля його дому. В той же час в нашій єпархії громади в канонічний і юридичний спосіб приймали рішення про перехід до ПЦУ без будь якого тиску і участі влади, вони спокійно переходили без будь-яких протистоянь. Залізною рукою до щастя нікого загнати не можна, тим більше в демократичній країні, де поважають право на свободу совісті та віросповідання. Тому наш Священний Собор заявив, що ми готові відновити діалог з ПЦУ.
Нами прийняте рішення про відновлення діалогу. Я свого часу входив до комісії по діалогу з Київським патріархатом та УАПЦ, брав участь в робочих групах. Важливо припинити будь-яку взаємну агресію та образи. В діалозі повинні бути задіяні каноністи, богослови, церковні історики, ми мусимо говорити і шукати те що нас може об’єднувати, а не розділяти. Я бачив би цей діалог на основах канонів і досвіду Церкви першого тисячоліття. Як складеться діалог – залежить від усіх нас.
