З престольним святом великомученика Георгія! Громада міста Луцька згадує та, молячись, сумує.
На світлині два настоятелі. Один ініціював та будував. Другий керував і влаштував. Перший храм як перше чисте щось. Трепетне й хвилююче разом. Та хтось подумав, що вкраде любов. Мабуть, і царство Боже теж. Тепер і друге теж зажерти без труда схотілось. І що ж? Хоч сотню золотих хрестів, надіньте ви собі на пуза. Але безстидність й безсоромність не закриєте ви цим. Бо шия, людочки, не для гарбуза. І серце то не гаманець. І нелюбов не є любов. Хоч думають, що то життя – для гаманця, гарбуза чи для пуза… Так-так, живіть. Жеріть, крадіть й живіть гарбузом. І пам’ятайте, пишеться чуже життя для вас. І Влада не у владі. І ви не ви. І ваші вчинки та життя – то смерть. Яка, вбиваючи когось, і вас туди ж веде.
Цей вірш – присвята тим «владикам» і «попам», які розпалюють ворожнечу проти УПЦ. Та всіляко ініціюють захоплення храмів та здійснюють їх. Всіляко потураючи, покриваючи та замовчуючи ці речі, вони відкривають другий фронт в Україні. Підло, ницо і зухвало нищите, панове, свою Матір Церкву. Яка з України від перших часів Хрещення Русі – України нікуди не йшла. І від якої всі ви вийшли. І якщо Матір чимсь хвора, то її не слід убивати, навіть морально – психологічно. Її треба любити і лікувати. І можливо то вас, перше, треба лікувати!
