1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. Архієпископ Митрофан (Юрчук): «У розколі немає благодаті Божої, там усе побудовано на обмані та лицемірстві»

Архієпископ Митрофан (Юрчук): «У розколі немає благодаті Божої, там усе побудовано на обмані та лицемірстві»

З того часу, як в Україні трапився розкол у 1992 році, суспільство увесь час стає свідком протистояння в середовищі православних вірян. Політична влада, обравши Церкву інструментом впливу на народні маси, тільки підсилювала напруженість серед християн. Проте канонічна Церква, незважаючи на невпинні спроби розкольників послабити ЇЇ авторитет в суспільстві, такому тискові не піддалася.

Щоправда, й досі частина українців продовжує вірити в усю відверту брехню та маніпуляції, що линуть з екранів телевізорів, по радіо, зі сторінок друкованих видань.

До Вашої уваги – інтерв’ю Керуючого справами Української Православної Церкви Високопреосвященнішого Митрофана, Архієпископа Переяслав-Хмельницького (нині митрополита Луганського і Алчевського), в якому він коментує докори на адресу УПЦ, що найчастіше зустрічаються в ЗМІ.

Владико, з часу розколу минуло 15 років, але й дотепер на адресу нашої Церкви з боку розкольників можна чути ті самі звинувачення, наприклад, у тому, що ми перераховуємо кошти до Москви…

Насправді це безпідставні звинувачення, і розраховані вони на людей, які не розбираються в питаннях внутрішнього і зовнішнього життя Церкви. Очевидно, таким чином простіше посіяти у нерозумні душі сумнів щодо патріотизму віруючих Української Православної Церкви. Якщо б і було щось подібне насправді, про це знали б усі. Тим більше це стосується деяких засобів масової інформації, налаштованих вороже до нашої Церкви. Вони б обов`язково взяли на озброєння і в подробицях розписали б усі «докази»: коли, як і на які банківські рахунки перераховуються гроші. Адже зробити це неважко. Але цього немає. Навіть навпаки. Так, підприємство «Софрино», де ми закуповуємо богослужбове начиння, йде на поступки в ціні, враховуючи наш непростий економічний стан.

А що стосується звинувачень з приводу богослужбової мови?

Ми звершуємо богослужіння історичною церковнослов`янською мовою мовою, що є священною мовою, якою молилися багато поколінь наших предків. Молимося мовою святих братів Кирила та Мефодія, які цією мовою переклали тексти Святого Письма. Тому ми її зберегли як дорогоцінний священний дар. Проте, є постанова Священного Синоду УПЦ, яка дозволяє звершувати богослужіння тією мовою, якою бажає церковна громада. І це стосується не тільки української мови, але і мов тих народів, які проживають в Україні: румун, гагаузів, греків, білорусів. Підкреслюю, ми служимо не російською, а церковнослов`янською мовою.

Відомі випадки, коли розкольницькі священики та єпископи поверталися в лоно канонічної Церкви. Чим вони аргументували свої рішення?

Аргументація одна: не змогли правильно зорієнтуватися у складних обставинах, у яких опинилася наша Церква. Я думаю, що так чи інакше благодать Божа торкається віруючого серця, і рано чи пізно Господь відкриває людині, яка щиро прагне служити Богові, де істина, а де брехня. У розколі немає благодаті Божої, там усе побудовано на обмані та лицемірстві. Ті, хто повернувся, на власні очі переконалися, що це не той шлях, яким потрібно йти до спасіння і, слава Богу, знайшли в собі сили порвати з розколом і повернутися в лоно істинної Церкви.

Можливо, хтось скаже, що їх чимось переманили, щось пообіцяли, але це абсолютно не так. Ми нікому не платимо гроші й нікому нічого не обіцяємо. Це вільний вибір, адже той, кого можна «переманити» або «спокусити», – ненадійна людина для Церкви. А нам потрібні мудрі й надійні пастирі, а не тимчасові виконавці.

Зазвичай монастирі є показником духовного життя Церкви. Чи відомі за 15 років випадки, коли ченці усім монастирем ішли в розкол?

Не було жодного випадку відпадіння монастиря в розкол. Навпаки, це сьогодні оплот канонічного Православ`я. Монастирі відіграють велику духовно-виховну роль. Крім того, кількість монастирів за останні 15 років у нас зросла майже в 10 разів. А що стосується розкольницьких монастирів, то їх і монастирями важко назвати.

Узяти хоча б Видубицький монастир. Там двоє людей утримують якийсь ресторан. Ще може, в Михайлівському, є щось на зразок братства, а інші монастирі – просто фікція, бутафорія.

Розкол відбувся завдяки активній підтримці політичної влади, її грубому втручанню у внутрішнє життя Церкви. Наскільки сильні подібні тенденції сьогодні і чи стали представники державної влади компетентніші в церковних питаннях?

На жаль, нинішні представники влади – це у минулому партійні та комсомольські функціонери, які займалися переслідуванням віруючих. Сьогодні змінилася політична ситуація, тому і вони «перефарбувалися». При цьому, не маючи достатнього уявлення про те, що таке Церква, залишившись атеїстами, а деякі, можливо, і дотепер нехрещені, вони, проте, намагаються нас учити, в яку Церкву нам ходити, якою мовою молитися, які молитви читати і т.п. Деякі з них сьогодні носяться з ідеями створення «Помісної Української Церкви», складають якийсь універсал. А якщо запитати у цих людей, що таке Помісна Церква, вони навіть на рівні катехізису не здатні пояснити, за що ратують. Я думаю, що влада повинна займатися тими питаннями, які прямо належать до її компетенції, – політичною та економічною стабілізацією суспільства, вирішенням соціальних питань. А те, якою має бути Православна Церква в Україні, нехай визначаться самі віруючі, які пережили атеїстичний період і залишилися вірними Церкві, незважаючи ні на які гоніння і переслідування. Саме вони сьогодні мають моральне право говорити про зміни у церковному житті.

Розмовляв ігумен Лонгин (Чернуха)

Церковна православна газета, №12, травень 2007 року

Попередній запис
В Києві знову горів храм УПЦ
Наступний запис
Мінкульт здійснює атаку на Церкву – політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее