1. Головна
  2. navigate_next
  3. Новини
  4. navigate_next
  5. Глобальні юрисдикції, канонічні вторгнення, проксі та частково визнані на карті світу

Глобальні юрисдикції, канонічні вторгнення, проксі та частково визнані на карті світу

Сьогодні важко утриматися від спроб застосувати стандартний політологічний інструментарій до ситуації, що склалася у світовому Православ’ї, яке з 2018 року стало ареною відкритого протистояння між Константинополем (ширше: грецьким православ’ям) та Москвою.

Як ми вже неодноразово наголошували, ареною цього протистояння є не лише Україна. Майже у всьому світі на одних і тих же територіях РПЦ та грецькі церкви співіснують. Виняток – країни східної та південної Європи, де є свої національні ПЦ, республіки Центральної Азії, Литва, Латвія (хоча…), Білорусь та Азербайджан. Європа виявляється зоною конкуренції між структурами КонстПЦ та РПЦ (причому останньою – у кількох паралелях). У такому ж статусі є Південна Корея, Японія, країни Південно-Східної Азії. Зауважимо, що у балканських Чорногорії та Пн. Македонії лінії для поділу також прокреслені. При цьому в цих країнах між двома церквами існує як мінімум конкуренція, у той час як в Україні і тепер ще й в Африці спалахує справжня “канонічна війна”. Чому це відбувається?

Як мінімум, раніше конфлікт між церквами виникав або при радикальній зміні політичного курсу країни, або зміні державних кордонів /виникненні нових політичних утворень. А нова влада на правах сильного вже вирішує, кому належать релігійні об’єкти. Cujus regio, ejus religio.

Останнє добре помітне за поділом власників храмів у повоєнній Німеччині. НДР – зона Московського патріархату, ФРН – РПЦЗ. Де якісь війська стоять, там тому церкви і належать. Вийшла Естонія зі складу СРСР – стала зоною “канонічної війни” (заморожена, фактично завершилася перемогою РПЦ). Повернулася Україна на “єврошлях” – стала зоною “канонічної війни”.

Але найбільш заплутаною стала історія православних в Абхазії та Південній Осетії. Про кожен із цих кейсів ми писали докладно. Як бачимо, РПЦ діє в обох частково визнаних республіках дуже акуратно і не створює своїх структур, щоб не “вторгатися” на канонічну територію Грузинської ПЦ, яка не має можливості вести душпастирську діяльність на зазначених територіях. Православних абхазів та осетинів опікують колишні або діючі клірики територіально та етнічно близьких єпархій – Майкопської та Владикавказької відповідно.

При цьому, низка ЗМІ (і грузино-, і греко- і англомовних) останнім часом педалюють тему присутності РПЦ заголовками на кшталт: “У Сухумі відбулася незаконна богоявленська літургія – Грузинська Патріархія мовчить” (це грузиномовний сайт wenews.ge, що недавно з’явився). А ось вже більш відомий Orthodox Times публікує схожий текст під новим заголовком і вже англійською.

Незрозуміло, які вимоги ГПЦ може висунути Московському патріархату. Забратися подалі та звільнити місце для старостильників (як і було у Південній Осетії до певного моменту)? Ніхто не сперечається, що ситуація далека від канонічного ідеалу, але чи є їй альтернатива?

А ось публікації, про які йшлося вище, виглядають як спроба розігріти конфлікт із ГПЦ для того, щоб зробити його додатковим аргументом звинувачення проти РПЦ щодо утворення Африканського екзархату.

Релігія сьогодні

Попередній запис
«ПЦУ» вторглась у юрисдикцію Елладської церкви
Наступний запис
Глава «Македонської церкви» написав листа Сербському Патріарху
Последнее
Меню