У 1948 році Вселенським Патріархом обрали Афінагора Спіру. Це сталося багато в чому завдяки впливу уряду Сполучених Штатів, особливо державного секретаря Джорджа Маршалла, який, коли постало питання про вибори Вселенського Патріарха, звернувся за порадою до впливового американського бізнесмена грецького походження Спіроса Скураса. Саме Скурас й рекомендував архієпископа Афінагора, тодішнього главу Грецької архієпископії Північної та Південної Америки. До того часу уряду США Афінагор був вже добре відомий, так як з початку 1940-х рр. він співпрацював з американською розвідкою. Як зазначав Скурас, який «обіймав посаду держсекретаря генерал Маршалл без вагань підтримав Його Святість, і в основному завдяки зусиллям та впливу Маршалла Священний Синод прийняв рішення обрати архієпископа Афінагора Патріархом, а турецький уряд погодився на це».
Відтоді минуло двадцять років, і Афінагор, якому було вже за 80 і який знав, що смерть його близька, постарався підготувати ґрунт для свого наступника. Він знову заручився підтримкою Спіроса Скураса, і той спробував використати свій вплив, щоб у процес виборів нового Патріарха втрутилася адміністрація Ніксона – подібно до того, як раніше втрутилася адміністрація Трумана. Однак за десятиліття, що минули з моменту обрання Афінагора, геополітична обстановка змінилася, та Ніксон навіть не удостоїв Скураса аудієнції, щоб обговорити цю тему.
Афінагор був не єдиним, кого займало питання про наступника. Згідно з підготовленою в квітні 1970 р. британською урядовою доповіддю, “турецьке керівництво чинило тиск на Патріархат в тому, що стосується переходу влади. За словами [міністра закордонних справ Греції] Піпінеліса, турки вже дали зрозуміти, що кандидатура Іакова, архієпископа Північної та Південної Америки, неприйнятна, хоча б через те, що його «особиста справа» не бездоганна; він був позбавлений турецького громадянства через ухилення від військової служби та зробив ряд заяв, ворожих по відношенню до турецького уряду”. Автори британської доповіді допускали, що «турки можуть наполягти на обранні повної нікчеми», та висловлювали стурбованість у зв’язку з імовірністю найгіршого сценарію розвитку подій, що передбачає вигнання Патріархату зі Стамбула.
Наступного місяця, 25 травня 1970 року, префектура Стамбула випустила розпорядження, що стосується виборів майбутніх Вселенських Патріархів. Згідно з введеними правилами, Священний Синод Константинополя повинен був протягом певного періоду часу скласти список кандидатів та передати його на розгляд губернатору (валі) Стамбула. Видаливши зі списку всі імена, що викликали заперечення турецької влади, губернатор повинен був повернути виправлений варіант Священному Синоду, який вже обирав Патріарха з числа схвалених заздалегідь кандидатів (згідно зі свідченнями держсекретаря США Джона Керрі, «в постановах також говорилося про те, що, якщо патріарх не буде обраний протягом восьми днів, губернатор Стамбула може призначити патріарха – хоча цей аспект постанови ніколи не застосовувався на практиці». Див. 132-133 цього документа).
У британській урядовій доповіді була викладена офіційна позиція Туреччини, яку висловив один зі співробітників турецького Міністерства закордонних справ незадовго до офіційної постанови, прийнятої 25 травня 1970 року. Цей чиновник повідомив британцям: “Що стосується виборів нового Патріарха, то їх проводили члени Синоду. Вони зобов’язані були надати [префекту] (валі) Стамбула список з іменами щонайменше трьох кандидатів, і валі міг видалити з нього деякі імена. Після того як він скористався цим правом, турецька влада вже не стала б перешкоджати проведенню виборів та будь-яких наступних церемоній, за умови, що вони не проходили б з ватиканським розмахом”.
У присвяченій Греції доповіді Державного департаменту, яка була підготовлена в червні 1971 року, питання про патріаршого наступника розглядалося у світлі напружених греко-турецьких відносин: “Афіни, очевидно, так і не змогли встановити модус вівенді у відносинах з Анкарою, що дозволило б забезпечити спокійний перехід влади в разі смерті або відходу на спокій 86-річного Афінагора – Вселенського Патріарха, який проживає в Стамбулі. Авторитет Греції тісно пов’язаний з Патріархатом, а влада Туреччини, по суті, зберігає право вето в питанні обрання наступника. Якби вибори, що проводяться вперше за більш ніж 23 роки, супроводжувалися полемікою, відносини між двома державами могли б серйозно погіршитися. Справа навіть могла б дійти до того, що подальше проживання двадцяти тисяч громадян Греції в Стамбулі опинилося б під загрозою “(насправді, в 1964 р. грецькі піддані та особи з подвійним громадянством були вислані з Туреччини. Таким чином, до 1971 р. всі православні греки в Туреччині вже повинні були стати турецькими громадянами).
Через два місяці після підготовки вищезгаданої доповіді помер Спірос Скурас, який так і не зумів нічого домогтися від уряду США в тому, що стосувалося обрання патріаршого наступника (всю інформацію про Скураса, його спроби вплинути на адміністрацію Ніксона та вибори Вселенського Патріарха 1948 р. можна знайти в моїй статті на цю тему). Того ж місяця, коли помер Скурас, у серпні 1971 року, турецький уряд примусово закрив Богословську школу на острові Халки, і це питання залишається болючим донині.
У лютому 1972 року турецька влада видала додаткову постанову, згідно з якою обрання мало бути засвідчене нотаріусом (Alexandris, The Greek Minority of Istanbul & Greek-Turkish Relations, 1918-1974, 306). У березні того ж року посольство США в Анкарі повідомило про те, що Туреччина, судячи з усього, передбачала, що наступним Патріархом стане митрополит Халкідонський Мелітон (це зазначалося в телеграмі, направленій до Державного департаменту послом США в Греції Генрі Таска). А 7 липня 1972 р. помер Патріарх Афінагор.
У день смерті Афінагора, 7 липня 1972 року, віце-президент США Спіро Агню (який сам був американцем грецького походження, хоч і не православним) перебував у Х’юстоні (штат Техас), де на той час проходив З’їзд духовенства та мирян Грецької архієпископії Північної та Південної Америки. Вже вранці він зустрівся з архієпископом Яковом, главою архієпископії, який дуже хотів стати наступним Всесвітнім Патріархом, однак був не в ладах з турецьким урядом і формально не мав права бути обраним, бо не мав турецького громадянства. Яків благав віце-президента бути присутнім на похороні Афінагора в Стамбулі. Агню відмовився, але припустив можливість, що президент Ніксон направить на похорон самого Якова на чолі екуменічної делегації.
Після розмови з архієпископом Яковом Агню зателефонував до держсекретаря Генрі Кіссінджера. У нашому розпорядженні є розсекречене розшифрування тієї бесіди. Щойно мова зайшла про призначення Якова представником Сполучених Штатів на похороні Афінагора, Кіссінджер занепокоївся. “Я повинен переконатися, що це не означатиме підтримки якоїсь однієї сторони на виборах наступника”, – сказав він. Агню трохи натиснув, наголосивши на важливості голосів виборців-греків: «Архієпископія Північної та Південної Америки – ось що має нас цікавити найбільше. Ми користуємося величезною підтримкою у цій великій громаді». Він попередив Кісінджера, що замість того щоби «занадто дбати про турецьких єпископів, від яких нам немає жодної користі», слід зосередити зусилля на тому, щоб заручитися підтримкою «дуже великої групи прихильно налаштованих виборців». Кісінджер заперечив: «Наплювати мені на турецьких єпископів, але не наплювати на турецький уряд». Проте він пообіцяв усе обміркувати, і протягом наступних кількох днів офіційні особи США провели багато розмов на цю тему з турецькими дипломатами.
Через два дні до Бюро по близькосхідних справах Державного департаменту зателефонував турецький чиновник і категорично заявив про неможливість в’їзду архієпископа Якова на територію Туреччини. Згідно з телеграмою, відправленою з Державного департаменту наступного дня, «турецький тимчасовий повірений Єген зателефонував додому Діллону, директору Управління у справах Туреччини Бюро у близькосхідних справах, і сказав, що отримав інструкції з Анкари передати уряду США інформацію про те, що рішення про повторний в’їзд архієпископа Якова розглядалося в уряді Туреччини на найвищому рівні; що Якову не дозволять в’їхати на територію Туреччини; що Яків – колишній громадянин Туреччини, який втратив громадянство і діяв неприємно інтересам Туреччини; що його присутність у Туреччині в непростий період, що послідував за смертю Патріарха, вважається особливо небажаним. “На нашу думку”, – додав Єген, – Яків хотів отримати дозвіл на в’їзд, щоб завдяки своїй політиканській діяльності стати патріаршим наступником, а це “вкрай чутливе” у Туреччині питання”.
Приблизно водночас між віце-президентом Агню та держсекретарем Кісінджером відбулася ще одна телефонна розмова. По суті, Кісінджер сказав Агню те саме, що повідомлялося в телеграмі Державного департаменту: «Я перевірив усіма каналами… Згідно з нашою інформацією, це питання розглядалося на найвищому рівні в Туреччині, і вони абсолютно непохитні. Причина в тому, що грецький Патріарх у Стамбулі – не просто релігійний діяч, і, як видно, вони не хочуть, щоб Яків став їх Патріархом».
***
12 липня архієпископ Яків послав телеграму представнику США при ООН Джорджу Бушу, майбутньому президентові, з проханням «невідкладно направити протест в ООН у відповідь на безпрецедентне втручання уряду Туреччини у вибори Всесвітнього Патріарха, що виражається у вимогі турецької влади, щоб наступний вибори завершилися протягом 72 годин».
Наступного дня, 13 липня, один із провідних співробітників Ради національної безпеки США Гарольд Сондерс направив Кісінджеру службову записку, в якій прямо говорилося: «Бажаність нашого подальшого невтручання є очевидною». У своїй записці Сондерс приділив велику увагу домовленостям між турецьким урядом та Вселенським Патріархатом. Описавши процедуру, згідно з якою губернатор Стамбула має заздалегідь схвалити представлені кандидатури, Сондерс зазначив: «Цей процес уже триває. Він розпочався після похорону Афінагора, що відбувся у вівторок. За нашими відомостями, Священний Синод передав список (до якого увійшов Мелітон [Халкідонський], компромісний кандидат) на розгляд губернатору Стамбула, оскільки турки вимагали зробити це протягом 72 годин. Турецька преса повідомляє, що після того, як турки відредагують список, вони можуть попросити провести вибори протягом наступних 72 годин. Нарешті, турецька влада публічно дала зрозуміти, що, якщо процедуру виборів не буде дотримано, вони, можливо, будуть змушені призначити нового патріарха. Втім, нашому посольству в Анкарі вони заявили, що хотіли б цього уникнути.
Уся ця ситуація розлютила архієпископа Якова, для якого такий ступінь турецького втручання здавався обурливим. Сондерс зауважив: «Ймовірно, Якову потрібно більше часу, щоб заручитися підтримкою, а турки хочуть, щоб справа завершилася швидко і не стала політизованою. У будь-якому разі, здається, Яків не має рації, кажучи, що втручання турецького уряду “безпрецедентне”». На практиці турецький уряд не тільки втручався – судячи з усього, він забезпечив обрання Афінагора в 1948 р., змусивши інших кандидатів залишитися осторонь. Проблема сьогодні полягає в тому, що турецька влада блокує Якова». 1948 був не єдиним періодом, коли Туреччина втручалася у вибори у Всесвітньому Патріархаті. Наприклад, у своїй статті, присвяченій смутному часу 1917-1925 рр., я пишу про те, наскільки сильним тоді було втручання турецької влади у внутрішні справи Вселенського Патріархату. Звичайно, можна навести і багато інших прикладів, що відносяться до періоду Османської імперії, влада якої регулярно зміщувала Вселенських Патріархів і накладала вето на різні кандидатури.
Посольство США в Анкарі повідомило Сондерса, що турки обіцяли не надто «старатися, редагуючи список кандидатів». Це виявилося неправдою. Турецький уряд не лише наклав вето на кандидатуру архієпископа Якова, а й відхилив кандидатуру іншого ймовірного претендента, митрополита Халкідонського Мелітона. Як згодом повідомив нинішній Вселенський Патріарх Варфоломій, у ході виборів 1972 року турки наклали вето аж на чотирьох кандидатів (автори «Енциклопедії елліністичного світу» пішли ще далі, стверджуючи, що виключено п’ятьох кандидатів). Про Мелітона агентство Ассошіейтед Прес писало: «Намагаючись утримати Патріархат під своїм контролем, турецька влада викреслила зі списку допустимих кандидатів ім’я митрополита Мелітона. Мелітон, який не приховував своїх прогресистських поглядів, вважався найімовірнішим кандидатом на перемогу».
Сондерс завершує свою службову записку досить безрадісним висновком: «Справа в тому, що турки вже багато років утискають Патріархат, частково бажаючи, щоб він вирішив залишити країну. Зважаючи на те, що православні дуже хочуть залишитися в Стамбулі, греки, принаймні, здається, змирилися з життям у такому становищі. Навряд ми можемо щось змінити».
***
16 липня на Фанарі у Стамбулі відбулося обрання нового Всесвітнього Патріарха. Головні кандидати, Мелітон та Яків, а також принаймні двоє інших, вийшли з гри, і трьома кандидатами-фіналістами стали митрополити Імвроський та Тенедоський Димитрій, Анейський Миколай та Колонійський Гавриїл. За повідомленнями Ассошіейтед Прес, «всіх трьох кандидатів підтримувала фракція Мелітона, до якої належать вісім із п’ятнадцяти митрополитів». П’ятнадцять членів Священного Синоду провели таємне голосування, опустивши листки паперу в срібну урну, що стояла перед патріаршим троном. Дванадцять із п’ятнадцяти голосів були віддані Димитрію, і Мелітон, який як митрополит Халкідонський головував на виборах, оголосив результат і виголосив: «Аксіос! Аксіос!».
Димитрій справді був «темною конячкою», скромним і раніше невідомим духовним наставником та пастирем. Коментуючи підсумки виборів, агентство Ассошіейтед Прес писало: «Наші джерела повідомили, що у більшості питань Димитрій керуватиметься порадами Мелітона, переконаного прихильника православної єдності, а також що Димитрій, по суті своїй духовний пастир, має мало досвіду у державних справах».
Патріарх Димитрій залишався предстоятелем майже двадцять років, аж до своєї смерті в 1991 р. Вибори його наступника Патріарха Варфоломія пройшли набагато спокійніше. Губернатор Стамбула не наклав вето на жодну з кандидатур.
