1. Головна
  2. navigate_next
  3. Новини
  4. navigate_next
  5. Шляхи розвитку Православ’я Казахстану: “з” чи “без” Москви?

Шляхи розвитку Православ’я Казахстану: “з” чи “без” Москви?

Нещодавно в телеграм-каналі “Православ’я Казахстану” був опублікований пост про проблеми церковного життя в Казахстані. Одна з них, на думку автора матеріалу, священика Олександра Суворова, полягає в тому, що “Москві загалом байдуже, що відбувається в церковному житті Казахстану”. “На кафедри призначаються єпископи, які ніколи не бували насамперед у Казахстані, не знають особливості країни та ментальності місцевого населення”, пише автор, нарікаючи, що єпархіями управляють архіпастирі, “маючи нерухомість у сусідній країні, але головне – маючи там серце, приховано чекаючи, що можна десь якось “пересидіти” і вирушити далі на підвищення”. Наслідком цього о. Олександр називає суттєві прогалини у діяльності Православної Церкви: відсутність перекладів казахською мовою молитвословів і Святого Письма, нездатність вести місію серед казахів, слабкий авторитет Церкви серед корінного населення, заточеність Церкви на “обслуговування” російськомовної діаспори та ін.

Вихід із ситуації автор пропонує один – підвищення статусу Православної Церкви як мінімум до самоврядної (зараз єпархії Казахстану об’єднані в Митрополичий округ), що дасть “можливість скликати власні Собори, самостійно вирішувати кадрові та територіальні питання про межі єпархій… посприяє розвитку видавничої, проповідницької, місіонерської діяльності в країні та більш ефективному розвитку єпархій”.

Правду кажучи, у нас склалося неоднозначне враження від прочитання статті о. Олександра. Описані ним проблеми справді серйозні (як так могло статися, що за останні 30 років не було видано жодного молитвослова казахською мовою?!). Проте навряд автономізація церковного життя Казахстану від Москви зможе виступити панацеєю, особливо з урахуванням місцевих політичних особливостей, зокрема у сфері церковно-державних відносин. Не секрет, що казахстанська держава досить жорстко контролює діяльність релігійних організацій та дуже насторожено ставиться до місії з боку релігійних меншин. Усі ми пам’ятаємо, як у 2017 р. одного православного священика казахстанська влада намагалася притягнути до відповідальності за “екстремізм” за те, що він із учнями недільної школи та їхніми батьками пішов у похід у гори та проводив там “молитовні збори”. Тож в умовах жорсткого контролю державою релігійного поля те, що єпархії очолюють єпископи з російськими паспортами, є скоріше стримуючим фактором від свавілля влади.

Порушена проблема “тимчасових” на кафедрах (чи всіх нинішніх казахстанських єпископів о. Олександр вважає “тимчасовими”? а голова округу митрополит Олександр?), на жаль, торкається не тільки Казахстану. Це іноді трапляється і в Росії, Україні, а також в інших Помісних Церквах. І ми не впевнені, що якщо Церква в Казахстані стане самоврядною, то проблема автоматично вирішиться.

Є ще одне цікаве питання. О. Олександр озвучив свою особисту думку чи за нею стоять інтереси митрополита Олександра та/або державної влади? У держави, яка проводить політику на асиміляцію російськомовного населення, якраз простежується інтерес послабити зв’язки між Православною Церквою в Казахстані та Руською Православною Церквою. Тому стверджувати однозначно, що переважає у висловлених о. Олександром пропозиціях – церковна чи політична мотивація – поки що дуже складно.

Центр Хризма

Попередній запис
Предстоятель РПЦ зустрівся з главою Сенату Парламенту Республіки Казахстан
Наступний запис
У Польщі вдруге поспіль напали на католицький храм
Последнее
Меню