Для прийняття мирян-африканців до Руської Православної Церкви взагалі немає перешкод. Але коли йдеться про кліриків, то питання може виникнути, оскільки за канонами клірик залежить від свого правлячого архієрея. І у звичайній ситуації без відпускної грамоти від свого архієрея він не може перейти нікуди. А що коли архієрей увійшов у спілкування з розкольниками? Про це пише викладач Московської духовної академії священик Георгій Максимов.
«Ця ситуація незвичайна, але саме вона сталася в Африці. Нагадаю, що святі отці одностайно вчать про неможливість порятунку в розколі та про те, що розкол є відпадом від Церкви і шляхом до смерті.
Тож розкол – аж ніяк не дрібниця і не лише адміністративна суперечка, як намагається це уявити зараз Патріарх Феодор у спілкуванні з африканськими кліриками. Розкол – це прямий шлях у пекло. І якщо переходити до канонів Церкви, то друге правило Антіохійського Собору говорить:
«Хай не буде дозволено мати спілкування з відлученими від спілкування, ні сходитися в доми і молитися з тими, хто перебуває поза спілкуванням церковним: чужих зборів однієї церкви не приймати і в іншій церкві. Якщо ж хто з єпископів, чи пресвітерів, чи дияконів, чи хтось із кліру, виявиться сполученим із відлученими від спілкування: нехай буде й сам поза спілкуванням церковним».
Згідно з цим правилом, вступ у спілкування з розкольниками наражає на відлучення від церковного спілкування самого вступника, тобто він виявляється в такому ж положенні по відношенню до Церкви, як і той розкольник, з ким він вступив у спілкування. Йдеться, підкреслю, не про будь-яке канонічне порушення, а про те, що виводить людину з Церкви і позбавляє надії на спасіння, – а це стосується лише єресі та розколу.
На думку тих, хто ставить питання, що обговорюються тут, клірик нібито може відкластися від свого архієрея тільки через єресь. І навіть у разі загрози розколу він нібито не повинен залишати його. Однак мені було б складно назвати таку позицію відповідною православній еклезіології», – пише священик.