Продовжуючи тему жовтневих рішень Синоду Константинопольської Церкви від 20-18 року, наведемо повністю текст комюніке, котрий стосувався розгляду звернення лідерів українських розкольників.
«Прийняти і розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича і їх послідовників, які опинилися в схизми не з догматичних причин, відповідно до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів від усіх автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно відновлено в своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено спілкування їх вірних з Церквою».
Як бачимо, в комюніке Синоду взагалі не пояснюється, яким чином реальність розколу (а те, що вони були у «схизмі», визнають і самі фанаріоти) раптом перетворилася в канонічну реальність. Текст цього документа абсолютно порожній і богословськи необґрунтована.
Термін «відновлення» за логікою мав би означати повернення того статусу, який у них колись був. Однак, абсолютна більшість духовенства «ПЦУ» ніколи не були канонічними священиками або єпископами УПЦ.
На якій саме підставі Філарет, Макарій і «їхні послідовники» (ще один незрозумілий термін) раптом стали канонічними єпископами чи священиками? Як була вирішена проблема канонічності їхніх хіротоній? Якщо фанаріоти вирішили зняти анафему з Філарета, то, знову ж таки, на яких підставах? І яке саме рішення було прийнято по Макарію, який єпископом до відходу в розкол ніколи не був? Про це згаданому рішенні фанарського Синоду абсолютно нічого не сказано, і ми можемо лише здогадуватися, якою логікою він керувався.
Також не йдеться про те, що означає «відновлення спілкування їхніх вірних з Церквою». Тому що, очевидно, жодного покаяння перед УПЦ (від якої вони відкололися і з якою розірвали спілкування) вони не приносили і спілкування з нею не відновлювали.
Як взагалі можливо відновлення «спілкування з Церквою» розкольниками без повернення в ту структуру, з якої вони вийшли і від спілкування з якою вони свідомо відмовилися? Відповідно, без ліквідації паралельних структур, які вони створили щодо канонічної Церкви, яка існувала спочатку. У нашому випадку – УПЦ.
Одним словом, якщо запитати адекватного богослова і фахівця з канонічного права про те, що саме вирішив Синод Константинопольської Церкви в 2018 році, він повинен чесно відповісти: «я не знаю». Настільки абсурдним виглядає той набір слів, сенс яких ми марно намагаємося зрозуміти.
