У контексті підготовки другої зустрічі між патріархом Кирилом і папою Франциском, актуальною, на наш погляд, залишається ситуація із захопленням храму УПЦ у Коломиї.
Нагадаємо, в 2017 році відбувся шокуючий інцидент захоплення православного храму в Івано-Франківській області, організований греко-католицькими капеланами. Чого варті, наприклад, погрози з боку уніатів «перерізати» всіх членів православної громади. І це не враховуючи реальне фізичне і моральне насильство щодо православних віруючих.
З боку керівництва УГКЦ тоді не було ніякої адекватної реакції (глава УГКЦ Святослав Шевчук, що перебував у той час в Лондоні, не став переривати свій візит через таку «дрібницю»), а винні в захопленні так і не були покарані відповідним чином.
Цей випадок є не просто якоюсь локальною і незначною подією, яку можна було б не помітити і забути. На наш погляд, предметом будь-якого масштабного діалогу повинні бути не тільки загальні богословські концепти або проблеми, а й конкретні ситуації, які впливають на життя конкретних віруючих.
Порівнюючи міжцерковні відносини з міждержавними, інцидент в Коломиї можна прирівняти до міжнародного скандалу, за яким слідує вручення ноти або більш жорсткі дипломатичні реакції. Тим більше, що з боку уніатів звучали також погрози змусити православних піти з усіх храмів, які греко-католики вважають своїми.
У цьому контексті Коломия, поза сумнівами, повинна стати однією з ключових тем діалогу між главами РПЦ та РКЦ.
Якщо РКЦ бажає продемонструвати реальне, а не декларативне, бажання налагодити відносини з Православною Церквою, її керівництво просто зобов’язане відзвітувати про те, які конкретні кроки зроблено в напрямку виправлення ситуації. Тому що якщо навіть в таких локальних питаннях РКЦ не здатна піти назустріч православним, що тоді говорити про більш масштабні речі?
Складно повірити, що у Папи Римського немає важелів впливу на своїх підлеглих в УГКЦ, щоб вирішити це питання в найкоротші терміни і в дусі екуменічної концепції, яку так люблять цитувати її ієрархи.
