Спроби «Правого сектору» перешкодити будівництву нових храмів УПЦ замість захоплених вказують на три речі:
По-перше, метою «ПЦУ» є не стільки утвердження своєї структури, скільки знищення УПЦ. У цьому контексті всі розмови про «мирне існування» двох юрисдикцій, які іноді звучать з вуст спікерів і прихильників «ПЦУ», є очевидним лицемірством. Її керівництво жодного разу не засудило агресивні дії і заяви «Правого сектору» і, швидше за все, є прямим замовником їх послуг.
По-друге, вони мимоволі підкреслюють слабкість «ПЦУ» і непривабливість автокефального проекту для православних віруючих. А також штучність процесу т.зв. «переходів». Адже якби вони були впевнені в реальній і масовій підтримки українцями своєї структури, то навіщо їм подібні методи? Навіщо їм придушувати «меншість», якщо це дійсно меншість? Чи не тому що так звана «більшість», яке голосувала за «переходи», – це «мертві душі», якими не наповниш храм і касу на його утримання?
По-третє, праворадикали і замовники їхніх послуг сприймають віруючих в якості худоби, яку потрібно насильно заганяти в захоплений храм, позбавляючи їх альтернативи. Ймовірно, розраховуючи на те, що під час відсутності храмів УПЦ жителям українських сіл не залишиться нічого іншого, як йти до кліриків «ПЦУ», щоб охрестити дітей або здійснити відспівування покійних.
У підсумку, то, що представники «Правого сектора» називають «допомогою» громадам «ПЦУ», тільки її дискредитує і демонструє тотальну слабкість і нежиттєздатність розколу. І вчергове підкреслює той факт, що без підтримки влади і без насильства вони не можуть існувати.
Тому що насильство і ненависть – це екзистенційне підґрунтя «ПЦУ».
