Візит папи Римського в Україну, або Ігри Ватикану на східному напрямку (продовження)

За активізацією папського престолу на східному напрямку можуть стояти і більш глобальні процеси.

З одного боку, Ватикан бачить небезпеку ураження Константинопольського патріархату в протистоянні з Руською Православною Церквою. Після проведення Архієрейського собору в Москві і прийняття ним жорстких рішень щодо Фанару ситуація в Православному світі може змінитися. Змінитися в гіршу для Константинополя сторону, що поставить під загрозу спільні плани фанаріотів і папського престолу щодо фактичного об’єднання православних і католиків (для успіху цієї операції Фанар повинен отримати управління над усім Православним світом, затвердивши свою концепцію “першого без рівних”).

Не виключено, що саме ця загроза і спонукала Ватикан позначити свою націленість на серйозне залучення у процес врегулювання кризи в світовому Православ’ї.

Такий крок як надасть папському престолу вкрай важливий статус миротворця (принцип – “під керівництвом старшого брата молодші брати знаходять взаєморозуміння, що за підсумками ще більш збільшує авторитет старшого брата і доводить необхідність підпорядкування йому молодших братів”), так і дозволить Риму безпосередньо підтримати Фанар у процесі вирішення проблем з РПЦ.

Адже слова Мокшицького про “ПЦУ” і “симбіоз” досить чітко показують, на чиєму боці виступає Ватикан, а також за рахунок чиїх інтересів РКЦ має намір формувати відповідний “компроміс”.

Ще однією причиною зазначеної гри Риму може виступати спроба надати стимул подальшого розвитку проекту “ПЦУ”, який навіть при наявності підтримки Фанару істотно зменшив свої обороти (це стосується як провалу бліцкригу зі знищення УПЦ та захоплення її парафій, так і призупинення на невизначену перспективу процесу визнання “ПЦУ”).

Ватикан ніколи не приховував того, що розглядає Україну як лабораторію для проведення екуменічних експериментів, де якраз і кується один з проривів в сфері злиття католицьких і православних структур (реальність такого сценарію підтверджують слова Думенка про те, що ключі від об’єднання “ПЦУ” і УГКЦ – в Римі і Константинополі). Саме тому для РКЦ так важливо, щоб проект “ПЦУ” не просто функціонував, але і стрімко розвивався (проти УПЦ, за рахунок УПЦ і на уламках УПЦ). Стрімким натиском це забезпечити не вдалося, тому лобісти української автокефалії, як ми бачимо, переходять до формату “задушити в обіймах” (через “симбіоз” “ПЦУ” і УПЦ під егідою РКЦ).

Є тільки одне “але”. Такий “симбіоз” забезпечити природним шляхом не вдасться, а раз так, то необхідно, щоб процес був запущений з подачі і під наглядом влади. Не виключено, що даний аспект якраз і стане однією з головних переговорних цілей в рамках візиту папи в Україну.

Адже для Ватикану успіх “ПЦУ” має стратегічне значення. Якщо організація Думенка за підтримки влади зможе поглинути левову частину УПЦ, канонічне Православ’я перестане бути перешкодою на шляху окатоличення країни. Після об’єднання “ПЦУ” з УКГЦ цей процес просто стане незворотним. А це серйозний приз для папського престолу, який вже зараз дає зрозуміти – католицький контроль над Україною стоїть охолодження взаємин з Москвою.

Правблог

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up