Вікарій Київської Митрополії митрополит Олександр (Драбинко), який в останні роки голосно виступає проти рішень Архієрейського Собору Руської Православної Церкви, бувши секретарем Предстоятеля УПЦ, мав протилежні погляди та всіляко підтримував Московського Патріарха та РПЦ. Про це свідчить, до прикладу, подане нижче інтерв’ю.

Єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр: «З ім’ям Святійшого Кирила буде пов’язано місіонерське відродження в Руській Церкві»

(Інтерв’ю з Преосвященним Олександром, єпископом Переяслав-Хмельницьким, Вікарієм Київської Митрополії, Секретарем Предстоятеля Української Православної Церкви)

25 березня Священний Синод Української Православної Церкви запросив Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила здійснити архіпастирський візит в Україну. Чого чекає від цього візиту Українська Православна Церква?

– Нам відрадно, що новий Патріарх обрав для свого першого закордонного візиту саме Україну, і ми сприймаємо це як честь древній Київській кафедрі і нашому Предстоятелю – Блаженнішому Митрополиту Володимиру.

– Святіший Патріарх Кирил – не тільки глава багатонаціональної Руської Православної Церкви, а й ієрарх, що володіє яскраво вираженою особистої харизмою і величезним місіонерським досвідом. Тому ми впевнені, що його візит в Україну сприятиме утвердженню Православ’я в нашій країні. По-перше, візит матиме значне місіонерське значення. Адже Святійший Кирил – це талановитий проповідник, слово якого знаходить живий відгук як серед церковних людей, так і серед молоді та номінальних християн. По-друге, візит Предстоятеля Руської Церкви, безумовно, буде сприяти зміцненню єдності Української та Руської Православних Церков, зміцненню єдності всього Московського Патріархату. Нарешті, по-третє, цей візит буде також сприяти подоланню розколу в Українському Православ’ї.

Майже два роки тому, в березні 2007 року був вилікуваний розкол між Московським Патріархатом і Руською Православною Церквою Закордоном. Це була воістину історична подія. І ми знаємо, що ключову роль в переговорах, пошуку моделі об’єднання і в самому возз’єднанні зіграв саме нинішній Святіший Патріарх, який займав у той час посаду Голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату.

На жаль, поділ в Українській Церкві носить більш масштабний характер, і пов’язаний з неканонічним самопроголошенням частиною православного кліру автокефалії і київського патріархату. Проте, ми щиро сподіваємося, що архіпастирський візит Святійшого Патріарха в Україну сприятиме подоланню розділення.

– Чи означає це, що при пошуку моделі подолання розколу в Українському Православ’ї може бути використаний досвід об’єднання Російської Православної Церкви з Зарубіжної Церквою? Або ж застосувати цю модель буде неможливо, оскільки статус церковних груп, що відокремилися від УПЦ, не тотожний статусу Зарубіжної Церкви?

– Необхідно враховувати всю повноту історичного досвіду Церкви зі зцілення розділень. У тому числі і досвід возз’єднання Московського Патріархату з Російською Зарубіжною Церквою. Однак, як Ви вже помітили, з нашої точки зору, канонічний статус єпископату Зарубіжної Церкви (до його возз’єднання з Патріархатом) і статус кліриків УПЦ КП і УАПЦ дійсно різні, оскільки ми не можемо визнати хіротонії, яких припустилися в «Київському Патріархаті» і УАПЦ, ні канонічними, ні такими, в яких є в наявності безперечне апостольське спадкоємство. Втім, не варто передбачати події, обговорюючи конкретні моделі возз’єднання. Візит Святійшого може, перш за все, сприяти зміні клімату в Українському Православ’ї. Єдність Церкви в Україні не може бути віднайдена одномоментно. Шлях до єдності довгий. Але вирішальне значення має саме загальний клімат, в якому буде проходити цей процес. І ми вважаємо, що візит Святішого – його спілкування з паствою, громадськими лідерами і ЗМІ – зможе допомогти мільйонам громадян України відмовитися від нав’язаних політиками стереотипів і заново відкрити для себе Православ’я.

– Як Ви вже сказали, обравши для свого першого закордонного візиту Україну, новий Патріарх надає честь древній Київській кафедрі і її архіпастиреві. Чи можна стверджувати, що за цим знаком поваги до стародавнього Києва стоїть так би мовити «Федотовське» бачення проблематик?. Іншими словами, чи можливо розглядати патріарший візит як бажання «поставити Київ в центрі нашої любові» (Г.Федотов)?

– Будь-який візит Предстоятеля – це не лише спосіб спілкування зі своєю паствою, а й паломництво. І в цьому сенсі, той факт, що Патріарх обрав для свого першого «патріаршого паломництва» древній Київ, дійсно символічний. Як символічним є й те, що, заявивши про своє бажання відвідати Україну, Святіший Патріарх назвав Київ «матір’ю міст руських» і давньою столицею російського православ’я.

Київ – це серце України. Але це ще і спільнослов’янська святиня. З Києвом пов’язане апостольське походження Руської Церкви. Тут була хрещена Русь. Звідси вийшли її перші просвітителі, багато з яких були насельниками Києво-Печерської Лаври. Але головне полягає в тому, що саме Київ, київська спадщина назавжди визначила для нашої Церкви візантійську парадигму розвитку. У своїй статті «Три столиці» згадуваний Вами Федотов пише про «західницьку спокусу Петербурга» і «азіатську спокусу Москви» як про два «неминучих зриви», подолати які можна, звернувшись до третьої вісі в історії східнослов’янського Православ’я – Києва. Думка Федотова містить в собі небезпеку спрощення. Адже і Москва, і Петербург, і Київ – це не нерухомі історичні суті, а живі, а отже, мінливі культурні організми. Проте, Федотов прав в тому, що для знаходження «культурної рівноваги» для східнослов’янської православної свідомості дуже важлива «ідея Києва» як міста, завдяки якому Руська Православна Церква отримала еллінський культурний код, ставши наступницею візантійської церковної традиції.

– Як позначиться патріаршество Кирила на житті Російської Православної Церкви, чи зміниться вона в найближчі роки?

– Гадаю, новий Патріарх додасть Руській Церкві значний творчий імпульс. Святійший Кирил – харизматична і всебічно обдарована особистість. З іншого боку, новий Патріарх – це ще й «аналітичний центр» Російської Церкви, тобто ієрарх, що володіє панорамним баченням проблем сучасного християнського світу.

Тому, думається, що церковне служіння Святійшого матиме два аспекти. З одного боку, з ім’ям Святійшого Кирила буде пов’язано відродження православної місії і освіти в Російській Церкві. Відродження, яке, дай Бог, призведе до того, що наша Церква стане молодшою і більш освіченою. З іншого боку, очевидно, що новому Патріарху вдасться ефективно представляти і захищати інтереси Православ’я на міжнародному рівні.

Блаженніший Митрополит Володимир і єпископат Української Православної Церкви не випадково фактично одностайно віддали свої голоси за нинішнього Патріарха. Ми голосували за майбутнє російської Церкви, за її відродження, за знаходження нових шляхів розв’язання церковних проблем …

– Святіший Патріарх – яскрава і талановита особистість. І з його ім’ям журналісти нерідко пов’язують численні, нерідко суперечливі думки. Деякі називають Святійшого Патріарха лібералом. Інші, навпаки, бачать в ньому консерватора. Чи можна говорити про ліберальні, або консервативні симпатії нового Патріарха?

– Говорити про консервативні чи ліберальні переконання Патріарха некоректно. Предстоятель повинен виражати загальноцерковну точку зору, бути органом соборності. Тому всі Патріархи, як правило, уникають будь-якої богословської «партійності», намагаючись висловлювати загальноцерковні тенденції.

Що ж стосується Святішого Патріарха Кирила, його особистих богословських поглядів, то йому властивий як здоровий консерватизм, так і відкритість до сучасних проблем. Архіпастир повинен бути «всім для всіх». Але вміння говорити і на «консервативній», і на «ліберальній» мовах йому необхідно для головного – щоб привести співрозмовника до істини Православ’я. Істини, яка є вищою будь-якого ідеологічного чи культурного поділу.

Не будемо забувати і про те, що сильна, самостійна, талановита особистість – це завжди певний виклик. Ми часто знаходимо в інших таланти, якими самі не володіємо. І тоді до нас, наче «сама собою», приходить лукава думка про те, що, наділяючи рясними дарами інших, Бог наче «несправедливий» до нас. Міркуючи таким чином, ми забуваємо, що будь-який талант дається людині Богом для служіння. Служіння Патріарха – одне з найбільш відповідальних і важких в цьому світі. І немає нічого дивного в тому, що людина, обрана Богом на це служіння, наділена більшими дарами, ніж ми.

Архієпископ Олександр (Драбинко) «Бог. Людина. Церква», Київ 2012 р. (Бесіда одинадцята)