Рішення Священного Синоду РПЦ про ретельний розгляд звернень кліриків Олександрійського патріархату з проханням прийняти їх під омофор Московського патріархату можна розглядати як перехід від «останніх китайських» попереджень до більш предметних «санкціям» за визнання патріархом Феодором українських розкольників в особі «ПЦУ».
Логіка такої реакції неодноразово озвучувалася представниками РПЦ і УПЦ: той,, хто співслужив із розкольниками, сам стає розкольником. А отже, втрачає права і привілеї, які мають канонічні архієреї і церковні структури. У цьому контексті, інші Помісні Православні Церкви мають повне право надати духовенству Олександрійської Церкви певну канонічну перспективу, яка б звільнила їх релігійну совість від залучення в розкол і єретичні вчення.
Судячи з формулювання (не сказано, що прохання африканських священиків будуть задоволені в обов’язковому порядку), РПЦ все ще залишає можливість предстоятелю Олександрійської церкви відступити від своїх антиканонічних рішень і зайняти більш конструктивну позицію.
Крім цього, цей крок є попереджувальним сигналом тим Помісних Церков, або профанарським групам у їхньому складі, які потенційно можуть приєднатися до прихильників Фанару в питанні визнання «ПЦУ». А саме: вступаєш в спілкування з розкольниками – твоя юрисдикція стає вакантною.
Однак у цьому випадку слід розуміти, що не можна нескінченно оперувати «останніми попередженнями». Рано чи пізно необхідно дійсно переходити до реалізації своєї принципової позиції. В іншому випадку такі попередження просто перестануть сприйматися серйозно.
