Чорногорія перед ризиком кровопролиття

Найбільш значущою подією церковного життя першої половини вересня, поза сумнівом, є події в Чорногорії.

14 вересня муніципалітет Цетіньє, де домінують прихильники президента країни Джукановича, спробував прийняти рішення про виселення з головної святині країни – Цетінського монастиря – Сербської Православної Церкви (СПЦ) і передати його розкольникам з «Чорногорської православної церкви», що при практичній реалізації повинно було неминуче привести до кровопролиття. Оперативне втручання уряду Чорногорії, що опонує президенту та прийняв рішення про переведення монастиря з муніципальної власності в державну, зірвало цю провокацію. Але, звичайно, лише тимчасово – статус держвласності також несе в собі ризики.

Нагадаємо, що минулого тижня спроба чорногорських націоналістів на чолі з Джукановичем зірвати інтронізацію нового митрополита Чорногорсько-Приморського Іоанникія в Цетіньє супроводжувалася масовими заворушеннями, бійками з поліцією і задіянням спецназу, під прикриттям якого Сербський Патріарх Порфирій і єпископат Сербської Церкви (СПЦ) на вертольотах добиралися до місця.

Ці події настільки значущі, що потребують особливої ​​уваги:

Оскільки інтронізація таки відбулася, по мережі розійшлася теза про «програш Джукановича». Дійсно, президенту, котрий протистоїть уряду і СПЦ, зірвати сам захід, назване його прихильниками «актом окупації», не вдалося. Але тим не менш, вважати подію поразкою Джукановича не можна. Основна мета організованих їм протестів була досягнута: до цього в містах Чорногорії на вулиці домінували прихильники Сербської Церкви, нападки Джукановича на неї мобілізували найрізноманітніші верстви суспільства для боротьби з тридцятирічної диктатурою. СПЦ в Чорногорії стала символом, навколо якого об’єдналися найрізноманітніші сили. Результатом протистояння в 2020 році стала поразка партії Джукановича на виборах, втім, об’єднана опозиція виграла у нього з невеликою перевагою.

Але фактор вуличної мобілізації народу був саме на боці противників Джукановича. Його єдиний шанс утримати президентське крісло і повернути собі більшість в парламенті і уряд полягає в мобілізації власних прихильників, що представляється можливим тільки в разі зовнішньої загрози, граючи на почуттях небезпеки і чорногорського націоналізму, заснованого на запереченні сербської ідентичності. Тобто, по суті, мова йде саме про український сценарій. Сценарій досить успішний в питанні розпалювання антиправославних настроїв (під вивіскою підтримки національної автокефалії), русофобії і насадженні національної ідентичності саме на основі страхів перед зовнішньою загрозою. В українському варіанті – російської, в чорногорському – сербської. Той же сценарій, в силу його успішності, ті ж режисери намагаються відігравати і в інших країнах.

У Чорногорії, на відміну від України, немає своїх Криму і Донбасу. Немає фактору збройного протистояння з противником. Тому противником обрана саме СПЦ. Що теж не ново, так як в Україні головним ворогом «патріотів» стала канонічна УПЦ, а в Грузії – власна автокефальна Грузинська Церква, яка не захотіла стати провідником ліберальних цінностей і русофобії, чим заслужила ярлик «руки Кремля».

Щодо Чорногорії вже пішли заяви американських дипломатів з підтримкою курсу Джукановича, а український МЗС майже прямо підтримав націоналістів, закликавши своїх громадян саботувати інтронізацію в Цетіньє. Не можна не відзначити і позицію російського МЗС, котрий зайняв жорстку і однозначну позицію в підтримку СПЦ. Вузол геополітичних і внутрішньополітичних проблем сплівся сьогодні навколо Сербської Церкви в маленькій країні, обраної в якості жертви для розпалювання внутрішнього конфлікту. Як і рік тому, сумнівів немає – все найскладніше попереду.

Лабарум. Сим победиши

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up