1. Головна
  2. navigate_next
  3. Новини
  4. navigate_next
  5. Чорногорія перед ризиком кровопролиття

Чорногорія перед ризиком кровопролиття

Найбільш значущою подією церковного життя першої половини вересня, поза сумнівом, є події в Чорногорії.

14 вересня муніципалітет Цетіньє, де домінують прихильники президента країни Джукановича, спробував прийняти рішення про виселення з головної святині країни – Цетінського монастиря – Сербської Православної Церкви (СПЦ) і передати його розкольникам з «Чорногорської православної церкви», що при практичній реалізації повинно було неминуче привести до кровопролиття. Оперативне втручання уряду Чорногорії, що опонує президенту та прийняв рішення про переведення монастиря з муніципальної власності в державну, зірвало цю провокацію. Але, звичайно, лише тимчасово – статус держвласності також несе в собі ризики.

Нагадаємо, що минулого тижня спроба чорногорських націоналістів на чолі з Джукановичем зірвати інтронізацію нового митрополита Чорногорсько-Приморського Іоанникія в Цетіньє супроводжувалася масовими заворушеннями, бійками з поліцією і задіянням спецназу, під прикриттям якого Сербський Патріарх Порфирій і єпископат Сербської Церкви (СПЦ) на вертольотах добиралися до місця.

Ці події настільки значущі, що потребують особливої ​​уваги:

Оскільки інтронізація таки відбулася, по мережі розійшлася теза про «програш Джукановича». Дійсно, президенту, котрий протистоїть уряду і СПЦ, зірвати сам захід, назване його прихильниками «актом окупації», не вдалося. Але тим не менш, вважати подію поразкою Джукановича не можна. Основна мета організованих їм протестів була досягнута: до цього в містах Чорногорії на вулиці домінували прихильники Сербської Церкви, нападки Джукановича на неї мобілізували найрізноманітніші верстви суспільства для боротьби з тридцятирічної диктатурою. СПЦ в Чорногорії стала символом, навколо якого об’єдналися найрізноманітніші сили. Результатом протистояння в 2020 році стала поразка партії Джукановича на виборах, втім, об’єднана опозиція виграла у нього з невеликою перевагою.

Але фактор вуличної мобілізації народу був саме на боці противників Джукановича. Його єдиний шанс утримати президентське крісло і повернути собі більшість в парламенті і уряд полягає в мобілізації власних прихильників, що представляється можливим тільки в разі зовнішньої загрози, граючи на почуттях небезпеки і чорногорського націоналізму, заснованого на запереченні сербської ідентичності. Тобто, по суті, мова йде саме про український сценарій. Сценарій досить успішний в питанні розпалювання антиправославних настроїв (під вивіскою підтримки національної автокефалії), русофобії і насадженні національної ідентичності саме на основі страхів перед зовнішньою загрозою. В українському варіанті – російської, в чорногорському – сербської. Той же сценарій, в силу його успішності, ті ж режисери намагаються відігравати і в інших країнах.

У Чорногорії, на відміну від України, немає своїх Криму і Донбасу. Немає фактору збройного протистояння з противником. Тому противником обрана саме СПЦ. Що теж не ново, так як в Україні головним ворогом «патріотів» стала канонічна УПЦ, а в Грузії – власна автокефальна Грузинська Церква, яка не захотіла стати провідником ліберальних цінностей і русофобії, чим заслужила ярлик «руки Кремля».

Щодо Чорногорії вже пішли заяви американських дипломатів з підтримкою курсу Джукановича, а український МЗС майже прямо підтримав націоналістів, закликавши своїх громадян саботувати інтронізацію в Цетіньє. Не можна не відзначити і позицію російського МЗС, котрий зайняв жорстку і однозначну позицію в підтримку СПЦ. Вузол геополітичних і внутрішньополітичних проблем сплівся сьогодні навколо Сербської Церкви в маленькій країні, обраної в якості жертви для розпалювання внутрішнього конфлікту. Як і рік тому, сумнівів немає – все найскладніше попереду.

Лабарум. Сим победиши

Попередній запис
Питання соборності у вселенському Православ’ї будуть розглянуті на конференції в Москві
Наступний запис
Главу ПЦУ знову відвідали кілька представників Афону
Последнее
Меню