Вжиті Константинополем дії не тільки суперечать канонічним принципам, на яких століттями будується життя Церкви, але явно суперечать заявленій мети «зцілення схизми». Про це йдеться в статті протодиякона Костянтина Марковича, викладача Санкт-Петербурзької духовної академії, члена Міжсоборної присутності РПЦ, яка опублікована на сайті ВЗЦЗ Московської Патріархії, а також переведена на грецьку для сайту Ромфея.
“По-перше, Патріарх Варфоломій обрав диктаторський стиль ставлення до Предстоятеля та архієреїв канонічної Української Православної Церкви, повністю ігноруючи їх думки, переконання, погляди, волю. По-друге, Патріарх примушував канонічних єпископів всупереч їх пастирській і християнській совісті увійти до церковного спілкування і об’єднатися в новій «Помісній церкві» з тими, кого ці єпископи справедливо вважають нерозкаяним розкольниками-самосвятами, що не мають благодаті священства. І це ставлення ґрунтується на судових визначеннях Архієрейського Собору Руської Православної Церкви, законна сила яких була офіційно підтверджена самим же Патріархом Варфоломієм, і це підтвердження ніколи не було відкликане”, нагадує автор.
Також “документально підтверджену згоду з рішенням Архієрейського собору Московського патріархату і відмову від проведення апеляційного процесу у справі Філарета слід вважати офіційним твердженням судового діяння про позбавлення влади і позбавлення священного сану Філарета. Якщо Патріарх Варфоломій в 2018 році вирішив визнати своє персональне рішення помилковим, йому слід було, відповідно до тих же правил, закликати архієрейський собор Московського патріархату провести новий судовий процес у цій справі і призначити, при бажанні, своїх представників для участі в соборі. Або ж зібрати Всеправославний синод”.
Крім того, автор зазначає, що Патріарх Константинопольський, як заявлено в Комюніке від 11.10. 2018 р., має канонічні прерогативи «Константинопольського Патріарха приймати петиції ієрархів та іншого духовенства від усіх Автокефальних Церков» на підставі 9 і 17 правил IV Вселенського собору. “Але виносити судові рішення по апеляційних справах може тільки собор під головуванням патріарха, який має відповідну юрисдикцію… Юрисдикція сучасного Священного синоду Константинопольського Патріархату не поширюється на інші помісні Церкви. Крім того, апеляційний процес неможливий без присутності і показань колишніх суддів, які винесли колишній обвинувальний вирок і згоди з новим визначенням предстоятеля тієї помісної Церкви, до якої належить раніше засуджений”.
Крім того, важливо, що судові діяння Архієрейських Соборів 1992 і 1997 продовжують зберігати свою юридичну силу, оскільки ніколи не були скасовані законним чином. “Патріарх Варфоломій намагався примусити єпископат Української Православної Церкви вступити в спілкування з розкольниками, які не мають канонічно дійсних рукоположений і таїнств. Тому ці дії справедливо кваліфікуються як грубо суперечать священними канонами Церкви і противні християнської совісті”, констатує протодиякон.
