Цікаво чути, як представники Константинопольського патріархату маніакально повторюють вираз «Церква-матір» для опису своїх відносин з іншими Помісними Церквами.
Тому що, з точки зору канонів, нинішні слов’янські Помісні Церкви не є дочірніми структурами Константинополя. Після того, як вони знайшли церковну незалежність, їх взаємини з ним мають рівноправний, «сестринський» статус, а не підлеглий статус «дочки». І такому стану справ в більшості випадків – вже сотні років!
До того ж, час не стоїть на місці, і ті Церкви, які колись були в ролі учнів, зараз цілком можуть дати фору своїм колишнім вчителям. У цьому контексті, біологічні, «сімейні» метафори для опису церковних взаємин абсолютно умовні і не можуть закріплюватися навічно. З біологічної точки зору мати не може перестати бути матір’ю для своїх дітей, а ось в церковному значенні «мати» перестає нею бути в момент надання автокефалії іншої Церкви.
Тому вживання виразу «Церква-Мати» в якості якогось актуального, а не минулого поняття або канонічного статусу, є абсолютно некоректним і є симптомом якогось збоченого психологічного комплексу.
Ну яка з нинішньої Константинопольської Церкви «мати» для найбільших патріархатів Румунії, Росії, Болгарії, Сербії і т.д.? Швидше її можна було б назвати маленькою «сестричкою», яка потребує допомоги та настанови. При певному збігу обставин вона взагалі може зникнути, як історично зникали багато церковні структури, і нічого страшного для Церкви не відбудеться, оскільки носіями християнської істини є всі помісні церкви, а не якась одна з них. Церковний розвиток і зрілість – це динамічний феномен. Сьогодні розквіт переживає одна Помісна Церква, завтра – інша. А за великим рахунком, історичний розвиток давно вже зрівняв між собою всі Помісні Православні Церкви. І між ними не може бути якоїсь ієрархії влади.
Не менш дивним виглядають постійні докори у «невдячності» (по тону нагадують вислів «невдячні свині») на адресу Помісних Церков. Які нібито не цінують те, що колись греки встановили церковні структури для їх народів. Причому фанаріоти мало не в буквальному сенсі ототожнюють себе і своїх попередників: «МИ дали вам благодать», «МИ принесли вам культуру». Невже патріарх Варфоломій особисто хрестив Русь і винайшов кирилицю?
Очевидно, що сучасні представники Фанару до стародавньої події жодного стосунку не мають. До того ж, вираз «дали благодать» є виразом якоїсь гордині і самообожнювання, оскільки благодать подає безпосередньо сам Бог. Вона не є власністю якогось народу або Помісної Церкви. Що стосується культури, то і тут можна заперечити, оскільки через мовний бар’єр на руську культуру більше вплинула Болгарія, ніж безпосередньо сама Візантія.
І взагалі, навіщо постійно підкреслювати свої минулі заслуги, якщо місіонерство є велінням Господа і обов’язком християн. Те, що Бог обрав візантійських греків в якості інструменту для освіти інших народів, не повинно служити самопіднесенню греків сучасних. До того ж слов’яни зовсім не були пасивним «матеріалом» в процесі християнізації. Це був синергетичний процес, в якому брали участь обидві сторони.
В кінцевому рахунку, християнська освіта це результат дії Духа Святого. Так що, перш за все подяку ми повинні віддавати Богу. А потім вже візантійським грекам і звичайно ж святому рівноапостольному князю Володимиру. Ну, а до сучасного Константинопольського патріархату ми ставимося як рівні до рівних, без будь-якого самознищення або звеличування.
