Проблема, про яку ми хочемо написати, в цілому не нова і вже не перший рік лежить на поверхні. Мова піде про поширення пропаганди нетрадиційної сексуальної орієнтації в православних країнах і про те, як цього можуть протистояти Помісні Церкви.
Станом на сьогодні, на канонічних територіях практично всіх Помісних Православних Церков відбувається покрокове впровадження так званих нетрадиційних цінностей, до яких відносять все, що пов’язано з абревіатурою «ЛГБТ». До речі, ці чотири букви тепер настільки звичні для очей обивателя, що мало хто знає, як це розшифрувати. Нагадаємо, що абревіатура «ЛГБТ» приховує під собою чотири слова, а саме: «лесбіянки», «геї», «бісексуали» і «трансгендери». З огляду на «еволюції» статевих збочень, ця група тепер доповнена ще кількома термінами, в загальному, що позначають людей нетрадиційної сексуальної орієнтації.
Не секрет, що особливу популяризацію рух «ЛГБТ» отримав саме на Заході, в країнах, народи яких ніколи не були носіями православної культури і самоідентичності. Нетрадиційні цінності, як правило, особливо популярні в державах з протестантським або з католицьким релігійним наповненням. Православні народи, впевнені в тому, що уряди їх країн стоять на сторожі традиційних цінностей, ще 10-15 років тому були твердо переконані в тому, що в їх культурному просторі поняття «терпимість» може бути пов’язано тільки з питаннями віри. Тобто «віротерпимість», у багатьох ситуаціях вистраждана історично, це правило хорошого тону, яке в православних державах було щеплено не тільки на конституційному, але і на підсвідомому рівні.
Однак тепер все змінилося. В термін «толерантність» укралося безліч колись табуйованих тем, а в парадигмі світового Православ’я вже доходить до того, що терплять не лише православні, а православних. Підтвердженням тому стали недавні протести проти проведення гей-параду в Грузії, на чолі яких встала Грузинська Православна Церква. Спровокована опозиційними силами акція, яка переросла в підсумку в силове протистояння, ледь не стала причиною чергової «кольорової» революції в країні, яка і без того перебуває в серйозному політичній кризі.
І все начебто могло закінчитися за принципом «було і було», якби не летальний випадок, в якому прихильники ЛГБТ звинувачують саме учасників акції протесту проти їх провокаційних дій. За офіційною версією грузинської поліції смерть оператора «ТВ Пірвелі» Лексо Лашкарава відбулася не в наслідок отриманих ним травм під час протистояння, а від передозування наркотичними речовинами. Проте, «сакральна жертва» майбутніх протестів вже була намічена, а прихильники політичної опозиції, які власне і планували, всупереч волі більшості населення країни, провести гей-парад у центрі Тбілісі, вміло скористалися цим моментом.
Багато політичних аналітиків досить точно зазначили, що використання смерті Лашкарава в Грузії для розпалювання протестних настроїв використовувалося за принципом акції «BLM», яка оформилася роком раніше в США та почалася саме після «вбивства» афроамериканця Джоржа Флойда. Останній, як відомо, помер при спробі затримання за продаж наркотиків, будучи так само в стані наркотичного сп’яніння. Що характерно, багато неопротестанських «церков», вельми популярні в США, відразу ж записали Флойда в «лик святих», порівнюючи навіть з Ісусом Христом. Згодом протести афроамериканців переросли в погроми, грабежі і відверте свавілля, але основною метою руху «BLM» стала, звичайно ж, дестабілізація політичної ситуації в країні, яка призвела в підсумку до програшу в президентських виборах Дональда Трампа, який вважався прихильником традиційних цінностей. До речі, під час акцій «BLM» часто можна було зустріти райдужні «кольору» представників ЛГБТ, що власне підтверджує той факт, що будь-які протестні загострення такого плану носять організований характер.
Повертаючись до теми Грузії, слід зазначити, що Грузинська Православна Церква не могла ігнорувати запланований гей-парад у Тбілісі. Не тільки тому, що це Церква, для якої як мінімум нехарактерна підтримка подібних акцій, а й тому, що ГПЦ в своїй країні користується великим авторитетом. Відповідно до заяв прем’єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі, проти проведення «Прайду» в Тбілісі висловилися 95% населення країни. Отже, ми повинні розуміти, що з числа цих 95% значну частину займають віруючі Грузинської Церкви. Саме вони стали ядром руху за традиційні цінності, чому власне в один ряд з цими людьми встали офіційні представники ГПЦ. Було б дивно, якби цього не сталося.
Саме цей факт викликав гостру реакцію представників «прогресивної» меншини на адресу Грузинської Церкви. «Це просто обурливо – організоване злочинне угрупування ГПЦ перейшло всі норми і межі». Так сформулював свої «одкровення» про Грузинської Православної Церкви «опозиційний» блогер Тенгіз Аблотія, називаючи її «мафією» і «інститутом, який душив Грузію протягом останніх 1600 років». Статтю Аблотія прогнозовано опублікували на «Эхо Кавказа», яке є підрозділом «Радіо Свобода».
Крім того, опозиціонер звинуватив ГПЦ в організації протестів проти ЛГБТ-параду, а заодно і в кризовому економічному становищі в країні. ГПЦ «практично офіційно організувала і очолила ганебні для країни погроми, а політики як і раніше намагаються обходити гострі кути і ігнорувати, що саме патріархія, а не дурний і недієздатний уряд, є головним винуватцем того абсурду, в якому країна опинилася в останні дні», – написав блогер.
Проте, гей-парад в Грузії був скасований. Лідер парламентської більшості Іраклій Кобахідзе, коментуючи політичні спекуляції на цій темі, зазначив: «Політична відповідальність ляже на ті радикальні угруповання, які протистоять державі і Церкві. У тому числі і на ті сили, які сьогодні намагалися саботувати роботу парламенту. Тільки вони будуть політично відповідальні, в тому числі і за ті заворушення, які вони постійно влаштовують в нашій країні». Незважаючи на всі протести, результат був досягнутий, а опозиція навряд чи спробує навіть натякнути на проведення гей-параду в найближчим часом. Хоч вони і обурені, однак змирилися з тим фактом, що в грузинського народу переважає церковне сприйняття у ставленні до будь-яких нетрадиційних цінностей, а тим більше – до наступу на традиційні.
Стратегічно Грузинська Церква прийняла абсолютно правильне рішення, коли вирішила стати в основі суспільного неприйняття нав’язуваної ззовні «терпимості». Характерно, що учасники акції на захист традиційних цінностей в більшості своїй були одягнені в футболки з зображенням хреста. Це свідчить про те, що в свій протест проти ЛГБТ-руху вони вкладали саме релігійний контекст. Ще більш цікаво, що в дні протестів традиційний грузинський хрест святої Ніно був встановлений віруючими прямо навпроти будівлі парламенту країни. Це ще раз свідчить про те, що не просто морально-етичні або політичні, а саме православно-християнські цінності стали основоположними в боротьбі за право називатися православною державою не тільки по формі, а й по суті. Однозначно, що без впливу в суспільстві Грузинської Православної Церкви цього б не сталося.
На жаль, у багатьох інших православних країнах ситуація кардинально протилежна. Станом на сьогоднішній день гей-паради повним ходом проходять в Афінах, Нікосії, Белграді, Софії, Бухаресті та Києві. Це столиці країн, в яких вплив Православної Церкви є абсолютним і всеосяжним. Відповідь на питання «чому?» ми прекрасно знаємо. Однак ми так і не маємо відповіді на питання – чому Православна Церква в цих країнах не піднімає свій голос на захист традиційних цінностей?
Вся справа в тому, що гей-паради – це лише маркер, перша проба, результат якої напевно покаже чи можна в тій чи іншій державі проводити пропаганду ЛГБТ. Як правило, якщо в тій чи іншій державі перші гей-паради проходять успішно, пропаганда нетрадиційних цінностей поступово переростає в відвертий тиск на християнську ідеологію, хранителями якої залишаються Помісні Православні Церкви. Спочатку мова йде про захист секс-меншин, потім про популяризацію їх способу життя і думки, а пізніше починається «полювання на відьом», в центрі якої опиняється саме Церква.
Навряд чи хтось із представників зазначених Помісних Церков може сказати, що в церковному суспільстві відсутня запит на захист традиційних цінностей. Це не так. Проблема лише в тому, що Православна Церква, в силу тих чи інших причин, не бере на себе відповідальність очолити такі рухи. Проте, досвід Грузинської Церкви показав, що це можливо цілком реально. Інша справа – це способи вираження своєї позиції. На жаль, зараз географічні території більшості православних держав нагадують якийсь «православний Содом», в якому хресні ходи змінюються гей-парадами.
Сергій Назарчук
