Блаженніший митрополит Володимир: «Ми закликаємо наших братів, які відокремили себе від Церкви, об`єднатися в істинній канонічній Церкві»

(Доповідь Предстоятеля Української Православної Церкви на Всеукраїнській православній конференції 24 січня 1995 року)

Божою милістю Українська Православна Церква за минулий час виконувала свою місію  в непростих умовах свого буття. Були і радості, була і гіркота. Ми глибоко переконані, що Господь керує нашою Церквою і Своєю Благодатною допомогою лікує наші болі і виправдовує наші сподівання. Бог може, Бог, і тільки Він Один, може зробити неможливе: примирити непримириме і поєднати поділене. Місія нашої Церкви була і залишається спрямованою на людину, щоб повернути її до християнського способу життя і тим самим сприяти духовному відродженню особистості і всього нашого суспільства.

В жовтні 1994 року Українську Православну Церкву відвідав з офіційним візитом глава Сербської Православної Церкви Павло, який, між іншим, на питання кореспондентів «чому ви зустрічаєтеся з митрополитом Володимиром (Сабоданом) і чи планується зустріч з «патріархом» УПЦ-КП Володимиром Романюком», відповів: «Ми завжди знаходимось в єдності з Церквою канонічною, Церквою, яка знаходиться в єдності з Вселенською Православною Церквою. В Церкві існує канонічний порядок, і якщо ми хочемо залишатися православними, то повинні його дотримуватися».

В минулому році знову мали місце захоплення наших парафій УПЦ-КП і УГКЦ, втручання народних депутатів в справи Церкви. Тривали сумні конфлікти між общинами віруючих в зв`язку з почерговими богослужіннями. Ми протестували і протестуємо проти доповнення і змін до «Закону про свободу совісті і релігійні організації», прийнятого Верховною Радою 15 грудня 1993 р., вважаємо їх втручанням держави у внутрішнє життя Церкви, бо, як показало життя, вони вносять ще більше напруження і ворожнечу між різними релігійними конфесіями. Почергове служіння не допустимо за канонами Православної Церкви. 28 липня 1994 р., Архиєрейський Собор нашої Церкви звернувся до Президента  і Верховної Ради України з проханням скасувати це законодавство.

Сумувала і сумує наша Церква через розділення православних України. Церква – благодатний союз людей з Богом і одного з одним у Христі. Христос заснував Церкву (Мф. 16, 18) і тим самим, як сказано в кондаку П`ятидесятниці, «в соединение вся призва».

Христос уподобив церковну єдність єдності дерева і його гілок (Ін. 15, 1-2). Апостол Павел називає Церкву тілом: «ми творимо одне тіло у Христі» (Рим. 12, 5).

Те, чим душа є в тілі, тим Дух Святий є в Церкві. Церква не тільки єдине тіло, але і єдиний дух (Еф. 4,4). Всяке відділення від Церкви позбавляє того, хто відділився, благодаті Святого Духа. Святитель Іоанн Златоуст вважає, що «є два види відпадіння від Церкви: один, коли наша любов холоне, і другий, коли відважуємось зробити щось недостойне по відношенню до цього тіла Церкви».

Згідно з судженням святителя Кипріана Карфагенського, «не можуть перебувати з Богом ті, хто не захотів бути єдинодушним в Церкві Божій».

Святий Василій Великий в посланні до єпископа Амфілохія говорить, що ті, хто відступив від Церкви через розкол, уже не мають на собі благодаті Святого Духа. Поза Церквою не існує священства, «не може бути подана благодать Святого Духа». Ці думки святителя Василія Церква на VI (правило 2) і VII (правило 1) Вселенських соборах затвердила як незаперечну істину.

«Не важливо, – каже архиєпископ Іларіон (Троїцький), – на скільки велика догматична розбіжність того, хто відділився, важливий і має повне значення сам факт відокремлення, саме припинення єднання з Церквою. Хоч би це і було відокремленням тільки на грунті церковного бунту і дисциплінарної непокори без всякого догматичного різномислення, відпадіння від Церкви буде мати всі сумні наслідки для того, хто відпав. Від Церкви відпадають не тільки єретики, але й розкольники. Суть відпадіння залишається однією і тією ж».

Ми молимося Всеблагому Богу, щоб Він зберіг нас у Святому Православ`ї і закликаємо наших братів, які відокремили себе від Церкви, об`єднатися в істинній канонічній Церкві.  

Ще раз хочу нагадати про нинішній статус нашої Української Православної Церкви. За рік (в 1990 р.) до того, як Україна стала самостійною і незалежною державою (в 1991 р.), соборним визначенням Руська Православна Церква надала Українській Православній Церкві самостійність і незалежність в управлінні. Це рішення було визнане і схвалене всіма предстоятелями Святих Помісних Православних Церков. У нас є свої вищі органи управління Церквою: Предстоятель, Священний Синод, Архиєрейський Собор і Всеукраїнський Православний Собор, які вирішують всі питання церковного життя і управління. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі і Московська Патріархія не втручаються в наші справи. На підтвердження цього хочу нагадати звернення Святішого Патріарха Олексія до міністра юстиції України від 28 грудня 1993 р., в якому він заявляє: «Українська Православна Церква з жовтня 1990 р. є канонічною, незалежною і повністю самостійною в своєму управлінні. Будь-якої адміністративно-фінансової підзвітності Московській Патріархії не існує. Зв`язок Української Православної Церкви з повнотою Руської Православної Церкви , а через неї і зі всім православним світом, зумовлює законний канонічний статус Української Православної Церкви і, згідно з Томосом про незалежність і самостійність Української Православної Церкви, проявляється в благословенні, яке Патріарх Московський і всієї Русі подає вибраному єпископатом Української Православної Церкви ЇЇ предстоятелю – Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України, а також в поминанні Митрополитом імені Патріарха за Богослужінням.

Українська Православна Церква, як законний правонаступник єпархій Руської Православної Церкви на Україні в дореволюційний період, і Українського екзархату в післяреволюційний час, з канонічної точки зору має права на все рухоме і нерухоме церковне майно, набуте чи придбане протягом тисячолітнього існування Православ`я на землі України. У зв`язку з цим, ми заявляємо, що Московська Патріархія не має ніяких претензій на будь-яке рухоме чи нерухоме церковне майно Української Православної Церкви».

Українська Православна Церква завжди була зі своїм народом. Вона і сьогодні благословляє всі добрі діяння Президента і уряду нашої держави, які докладають зусиль, щоб радикальні реформи повернули Україні історичні перспективи. Наша Церква закликає Православний народ і всіх співвітчизників до терпіння, релігійної і громадянської злагоди, а також до спільної з президентом і урядом України праці на благо свого народу і Вітчизни. Церква також бажає, щоб Україні, як висловився Президент у своєму Новорічному привітанні, «ввійшла в третє тисячоліття високорозвиненою демократичною державою», а ми додамо: дай Боже ще й Православною.         

Православна газета №2 (15) 1995 р.

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

Scroll Up