Нещодавно ми були з візитом в Антіохійському Патріархаті (16-17 червня).
Наша зустріч в Дамаску з Антіохійським Патріархом Іоанном і ієрархами Антіохійського Патріархату була теплою, братської і конструктивною. Вони були дуже раді, що ми приїхали саме в Дамаск, хоча це було непросто. «Післясмак» після зустрічі залишився дуже позитивним в обох сторін – і у нас, і у них. Просто ми поспілкувалися як брати, як члени однієї сім’ї.
Вони в курсі наших проблем, підтримують нас. Ми підтримуємо їх і побачили їхні проблеми. Одна з найбільших проблем для них полягає в тому, що багато християн змушені залишати місця свого народження і, з різних причин, виїжджати як із Сирії, так і з інших країн Близького Сходу. Це і війна, і економічні проблеми…
У зв’язку з цим Патріарх Іоанн сказав нам дуже глибоку фразу: «Ми хочемо залишитися живою Церквою, а не перетворитися на музей».
Мені здається, що наше взаємне спілкування і співпраця з ними в різних сферах церковного життя допоможе їм в цьому. І нас збагатить. Вважаю, що нам всім в православному світі треба займатися розвитком справжнього церковного життя, підтримувати один одного.
Тоді ми не перетворимося в музей, як це, зокрема, вже відбулося з Константинопольським патріархатом в Туреччині, який в цій країні вже перетворився в «музей історії Візантії» (залишилося 11 парафій по всій країні з колись великої Церкви). На жаль.
Крім того, вже в окремому особистому спілкуванні деякі представники Патріархії нам сказали: «Ми вас дуже добре розуміємо, тому що у нас тут теж є кілька патріархів і всі з титулом Антіохійський».
Справа в тому, що крім православного патріарха в Сирії є ще сиро-яковитский і Мелхітський патріархи, а в Лівані – вірменський, вірмено-католицький і маронітський патріархи. Тобто всього 6 патріархів на дві країни. Чимало. І майже всі вони, крім вірменського, носять титул «Антіохійського». Справа в тому, що історично вони виникли як паралельні щодо православного патріарха структури.
Ось і у нас 2 роки тому була створена «ПЦУ» як нова паралельна структура щодо древньої та канонічної УПЦ. І глава цієї нової структури пнеться і намагається узурпувати титул «митрополита Київського і всієї України». Більш того, сама ця структура ще й намагається перебрати на себе назву канонічної УПЦ. Воістину, «немає нічого нового під сонцем» (Екл. 1: 9).
Але якщо там, на Близькому Сході, створення цих паралельних патріархатів пояснюється тим, що нові структури відпадали від Церкви і виникали внаслідок їх ухилення в єресі (зміни у віровченні), то створення «ПЦУ» (православної по віровченню, але без апостольського спадкоємства) в Україні, де вже була на той момент (теж православна по віровченню, але з бездоганним апостольським спадкоємством) канонічна УПЦ – не має абсолютно ніякого богословського і канонічного сенсу. Крім, хіба, політичного. А також задоволення амбіцій тих, хто цю структуру створив (Фанар, США, Порошенко).
Взагалі, в історії Церкви створення паралельних структур і юрисдикцій ніколи не приносило користі і не вирішувало проблеми.