Заява Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях про деякі питання становища Української Православної Церкви в контексті міжнародного права і стандартів ОБСЄ

ЗАЯВА

Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях

про деякі питання становища Української Православної Церкви

в контексті міжнародного права і стандартів ОБСЄ

Представництво Української Православної Церкви при європейських міжнародних організаціях, реагуючи на триваючі порушення прав православних християн в Україні, а саме: неприпинні силові захоплення храмів, вчинення щодо вірян Української Православної Церкви (далі – УПЦ) тяжких кримінальних злочинів, блокування реєстрації статутів і обмеження конституційних прав релігійних організацій УПЦ законом про примусове перейменування, поширення щодо кліриків і мирян УПЦ риторики ненависті в ЗМІ, — звертає увагу міжнародної спільноти і вважає за необхідне роз’яснити деякі позиції УПЦ щодо проблем, обговорюваних на міжнародно-правовому та національному рівнях:

    Священний Синод УПЦ[1] і Собор єпископів УПЦ[2] неодноразово висловлювали стурбованість фактами порушень прав вірян УПЦ, а також дискримінаційною політикою, яка проводиться державними органами на різному рівні. Разом з тим, з боку багатьох представників державних структур різного рівня, релігійних лідерів, а також в ЗМІ[3] продовжує поширюватися теза про те, що громади УПЦ змінюють свою канонічну юрисдикцію добровільно. Оцінюючи ці помилкові твердження, необхідно зазначити, що з 2015 року захоплено або незаконно перереєстровано близько 500[4] храмів нашої конфесії. Багато з цих захоплень, наприклад в Задубрівці[5], Катеринівці[6], Птичій[7], супроводжувалися вчиненням тяжких злочинів, від яких постраждало багато вірян УПЦ. Кількість публічних свідчень[8], звернень вірян за фактами цих подій настільки численна, що факт масовості порушень прав людини, що супроводжують рейдерські захоплення наших громад, не вимагає якихось спеціальних досліджень. Що стосується визначення правоти тієї чи іншої сторони конкретного конфлікту, то реалізована в даний час в Україні схема рейдерського захоплення храмів УПЦ відбувається як шляхом прямого захоплення без будь-якого документального прикриття, так і шляхом незаконної перереєстрації громад УПЦ в юрисдикцію «Православної Церкви України»[9] (далі – «ПЦУ») на підставі розпоряджень обласних державних адміністрацій. У другому випадку реєстраційні дії вчиняються на підставі рішення осіб, які не входять до складу органів управління громади, що перереєстровується, а є або жителями територіальної громади, або сторонніми особами[10]. Вчинене за цією схемою документальне підроблення передбачає подачу до державного органу протоколу зборів членів парафіяльних зборів про перехід громади до іншої конфесії, підписаного особами, які насправді не мають юридичного права підпису. На жаль, цей помилковий протокол приймається обласною державною адміністрацією до виконання (перереєстрації) без об’єктивного дослідження, і без урахування прав та інтересів реальної громади УПЦ, що в подальшому призводить до протистояння навколо храму. У цій ситуації віряни УПЦ, фактично втративши контроль над юридичною особою, змушені доводити в судовому порядку персональний склад членів своїх зборів, відокремлюючи їх від фейкового, підробленого складу. Водночас потрібно звернути увагу на той факт, що консультаційне та адміністративне просування цієї схеми засноване на тому, щоб у жителів того чи іншого населеного пункту було сформоване переконання, що саме вони, а не члени конкретної громади УПЦ, мають право приймати рішення про приналежність до тієї чи іншої конфесії. Ідею про те, що право зміни конфесії належить жителям територіальної громади, просували народні депутати і чиновники найвищого державного рівня, формуючи в суспільстві, а також серед націоналістичних організацій підґрунтя для рейдерських захоплень храмів УПЦ. Зважаючи на це, розповсюджувана теза про існування «добровільних переходів» громад УПЦ до іншої конфесії не відповідає дійсності і є продовженням стратегії рейдерських захоплень громад і храмів УПЦ.

    Міжнародне право засуджує будь-які форми проявів нетерпимості, дискримінації, розпалювання ворожнечі щодо групи, об’єднаної за расовою, етнічною чи релігійною ознакою. Правопорушення стосовно цієї групи включають висловлювання, які негативно характеризують або звинувачують всю групу віруючих в цілому або всю конфесію, безвідносно до конкретних людей, і без будь-яких юридичних доказів неправомірності поведінки представників групи-жертви. Політичні звинувачення[11] УПЦ в антиукраїнській діяльності, що містяться в заявах державних чиновників, зверненнях депутатів різного рівня, затверджених рішеннями органів місцевого самоврядування[12], є яскравим прикладом риторики ненависті[13] і розпалювання нетерпимості на державному рівні до всієї конфесії УПЦ загалом. Так, центральний орган державної влади України у сфері релігії в одній зі своїх заяв виступив зі звинуваченнями ієрархії, окремих кліриків та всієї конфесії УПЦ в підтримці сепаратизму і антиукраїнській діяльності[14], вимагаючи від багатомільйонної конфесії формування публічних позицій з питань геополітичного конфлікту, Криму, Донбасу, які не мають відношення до сфери релігії, не належать до статутних завдань діяльності УПЦ і лежать в площині політики та індивідуальних переконань кожної окремої людини, а не всієї конфесії загалом. Слід звернути увагу на те, що перераховані вище звинувачення, які містяться в рішеннях, заявах і публікаціях державних чиновників високого рівня, депутатів, державних організацій, в реальності ніяк не були підтверджені рішеннями правоохоронних органів, а отже, є недостовірними домислами і всього лише оціночними судженнями окремих осіб, котрі однак наділені владними повноваженнями і через це негативно впливають на формування громадської думки стосовно багатомільйонної пастви УПЦ. Саме за такими лекалами здійснюється підготовка думки жителів територіальних громад, радикальних організацій, які черпають із заяв державних службовців, депутатів і ЗМІ відомості про можливість та навіть заохочення до скоєння правопорушень проти вірян УПЦ. Зважаючи на перераховані факти, з жалем слід констатувати, що в Україні склалася стійка тенденція з третирування і маркування вірян УПЦ як нібито прихильників певної геополітичної позиції, ідеології «руського міра» і прихильників політики Російської Федерації. Така тенденція не тільки не відповідає дійсності, а й суперечить міжнародному праву, яке прямо забороняє політику, котра живить ворожнечу і є суспільно небезпечною, оскільки нерелігійні ідеології належать до сфери особистих переконань конкретної людини і не мають відношення до релігійної практики, а УПЦ є організацією, яка звершує виключно духовне окормлення своєї пастви з метою спасіння і єднання всіх віруючих з Господом Іісусом Христом.

Слід також підкреслити, що міжнародна спільнота засуджує не тільки розпалювання релігійної ворожнечі, а й будь-які висловлювання державних чиновників, спрямовані на негативну оцінку діяльності тієї чи іншої релігійної конфесії. Розуміється, що такі висловлювання можливі лише щодо конкретних осіб, за наявності доказів вчинення ними правопорушень, або ж у разі, якщо релігійна конфесія на рівні своїх програмних рішень і документів здійснює незаконну діяльність. Однак таких фактів стосовно УПЦ не існує. Зважаючи на це, нагадуємо знову про міжнародні зобов’язання і відповідальність держави Україна щодо захисту прав людини на своїй території, що є необхідною умовою державного суверенітету. Зокрема, згідно з доповіддю Спеціального доповідача ООН з питань свободи релігії та переконань, «політичним і релігійним лідерам настійно рекомендується рішуче і своєчасно засуджувати нетерпимість, дискримінаційні стереотипи та ненависницькі висловлювання. Їм також слід утримуватися від використання ідей, що пропагують нетерпимість, або висловів, які можуть спонукати до релігійного насильства і привести до проявів колективної релігійної ненависті (п.62, доповідь Спеціального доповідача ООН з питань свободи релігії та переконань, A/HRC/25/58). Згідно з п.2 Зауважень загального порядку РПЛ ООН (37 сесія РПЛ ООН, 1989) «відповідно до пункту 2 статті 20 держави-учасниці ООН зобов’язані забороняти в законодавчому порядку будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації». Зважаючи на це, УПЦ очікує від представників державних органів України виконання цих принципів, неодноразово підтверджених українськими дипломатами на різних міжнародних заходах.

    Як зазначалося вище, УПЦ сформулювала своє ставлення до дій Константинопольського патріарха Варфоломія з точки зору канонічного права. Водночас, дії зі створення в Україні релігійного об’єднання «Православна Церква України» на основі Томосу, наданого Константинопольським Патріархом, вочевидь тягнуть посилення дискримінації і тиску на УПЦ через надання владою привілеїв цій конфесії в Україні і високому рівню пропаганди ненависті стосовно УПЦ. У разі, якби державна влада України забезпечувала добровільність зміни конфесійної приналежності, і не надавала б «ПЦУ» преференцій, − створення нової релігійної структури не призвело б до трагічних зіткнень навколо громад УПЦ, котрих примушують до зміни приналежності різні політичні сили і радикальні організації. Очевидно, що в Україні не виконуються рекомендації ООН про неприпустимість створення привілейованих церков: «державам необхідно … усунути будь-які моделі ексклюзивності, необхідно відмовитися від моделі, при якій держава ідентифікує себе з якоюсь конкретною релігією або певними конкретними переконаннями на шкоду рівному і недискримінаційному ставленню з прихильниками інших переконань (п. 37 доповіді ООН)»[15]. Так, новоствореній структурі «ПЦУ» в преференційному порядку був наданий храм комплексу Софії Київської[16], при цьому неодноразові спроби УПЦ отримати аналогічне право були проігноровані. З подібними обмеженнями прав стикаються структури УПЦ і в інших регіонах України, зокрема з виділенням земельних ділянок громадам УПЦ для будівництва храмів, а також з реалізацією інших законних прав, які сьогодні заблоковані з політичних міркувань або вкрай ускладнені. Слід зазначити, що процесові так званих «переходів» громад УПЦ в «ПЦУ» надається істотна адміністративна підтримка на рівні центральної та регіональної влади, а державні структури найвищого рівня відкрито демонструють привілейоване становище «ПЦУ». Так, в публікаціях і дослідженнях Національного інституту стратегічних досліджень, створеного за рішенням Президента України і відповідального за науковий супровід діяльності Президента України, Національної ради безпеки і оборони України[17], «ПЦУ» іменується «символом духовної незалежності України», а УПЦ − «провідником кремлівської пропаганди і механізмом деструкції національної єдності України»[18].

    Суттєвим питанням в описаних вище проблемах є ставлення вірян УПЦ до дій Константинопольського Патріархату щодо надання Томосу новоствореному релігійному об’єднанню «Православна Церква України», які оцінюються як порушення канонічного і міжнародного права. УПЦ постановою Собору єпископів висловила своє ставлення до цих дій визначивши, що рішення Священного Синоду Константинопольського Патріархату від 11.10.2018 року щодо надання Томосу про автокефалію «ПЦУ», є недійсним і не має канонічної сили[19]. Вчинення щодо вірян УПЦ масових правопорушень, а також дискримінаційна державна політика, дозволяють зробити висновок про створення діями Константинопольського Патріархату істотних умов для посилення порушень прав людини в Україні у сфері релігійних відносин.

    З огляду на викладене, варто звернути увагу на деякі юридичні факти і процедуру прийняття рішень про надання Томосу і відновлення в канонічному статусі кліриків та ієрархів «УПЦ КП» і «УАПЦ», котрі раніше були позбавлені сану на підставі канонічних актів Церкви, або ніколи не були визнані як канонічні православні священнослужителі. Зокрема, до теперішнього часу ніде не опублікований повний текст рішення Синоду Константинопольського Патріархату з «українського питання», також не оприлюднені судові акти про відновлення в сані ієрархів «УПЦ КП» і «УАПЦ», що дає підстави вважати всі ці рішення спірними, відсутніми або такими, що мають такі юридичні дефекти, які не дозволяють надати їх публічно для оцінки і вивчення. Фактично, рішення Константинопольського Патріархату з «українського питання» сприйняті міжнародною і національною спільнотою лише на підставі публікацій ЗМІ, заяв деяких політиків і тексту Томосу, який не є первинним актом про надання автокефалії та відновлення кліру «УПЦ КП» і «УАПЦ» в канонічному сані. Публікація комюніке на сайті Константинопольського Патріархату, як медійного джерела факту прийняття рішень з «українського питання», не дозволяє оцінити відповідність цих рішень юридичним і канонічним процедурам, які мають виконуватися при підготовці подібних документів. Також викликають сумнів і подив дії Константинопольського Патріарха Варфоломія з повернення вже підписаного і урочисто врученого Томосу для нібито його доповнення підписами членів Священного Синоду[20]. Всі ці факти свідчать про можливі серйозні юридичні порушення в підготовці та прийнятті рішень з «українського питання», що ставить під сумнів їхню легітимність.

    З огляду на факти, викладені в пунктах 4 і 5 цієї заяви, православні віруючі громадяни України не можуть переслідуватись і обвинувачуватись в розпалюванні релігійної ворожнечі, якщо вони висловлюють своє ставлення до дій Константинопольського Патріарха, а також «ієрархії» «Православної Церкви України» , висловлюючи сумніви в їхній канонічності, благодатності, а також уважаючи дії Константинопольського Патріарха Варфоломія з «українського питання» деструктивними, чреватими розколом Вселенського Православ’я.

Таке ставлення до дій Константинопольського Патріархату в Україні − це позиція всієї УПЦ. А заборона висловлювати цю позицію для мільйонів віруючих − це порушення норм міжнародного права, в тому числі ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Зважаючи на це, вимоги до віруючих припинити висловлювати свою думку є незаконним обмеженням свободи слова, а отже − правопорушенням.

    Прийнятий парламентом України так званий «закон про перейменування» (№ 2662-VIII від 20.12.2018 р), який встановив обов’язок для всіх релігійних організацій УПЦ змінити свою історичну назву, включивши до неї відомості про приналежність до держави, яка визнана в Україні державою-агресором, є яскравим прикладом дискримінації, обмеження свободи віросповідання, а також способом примусу вірян УПЦ до відмови від своєї канонічної та історичної ідентичності. Окрім того, цей закон фактично встановлює нове зобов’язання для громад віруючих, які раніше вже реалізували своє право на вільний вибір найменування своєї релігійної структури. Право обирати найменування безпосередньо є частиною релігійної свободи і його звуження, встановлення додаткових зобов’язань і обмежень, суперечить статті 22 Конституції України, котра прямо забороняє звуження обсягу вже існуючих прав новими законами. У цьому контексті діють також положення статті 18 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, що гарантують право сповідування своєї віри і відправлення релігійних обрядів вільно, в тому числі зі своїм унікальним історичним найменуванням, обраним без будь-якого примусу. Також слід звернути увагу на положення Методики[21], розробленої канцелярією Генерального секретаря ООН з профілактики геноциду, згідно з якою маркування групи осіб за релігійною чи іншою ознакою, поєднане з дискримінацією цієї групи, є ознакою підготовки або вчинення в державі масових злочинів і погіршення захисту прав людини в регіоні. У цьому зв’язку аналізований «закон про перейменування» УПЦ є спробою створити з вірян найбільшої конфесії України образ прихильників держави-агресора, з метою ідентифікувати тих, хто виявив вірність УПЦ, як ворогів України. Таке третирування, без сумніву, є не тільки актом дискримінації, а й інструментом підготовки нових правопорушень стосовно людей, об’єднаних за ознакою приналежності до УПЦ.

    УПЦ перебуває в багатовіковому історичному, канонічному і духовному зв’язку з Руською Православною Церквою (далі − РПЦ). УПЦ не підпорядкована РПЦ адміністративно, вона є самокерованою Церквою з центром управління в столиці України − Києві. Надання УПЦ незалежності та самостійності в управлінні було реалізоване рішенням Архієрейського Собору РПЦ 25-27.10.1990 року[22]. УПЦ має свого Предстоятеля, який обирається вільним волевиявленням українського єпископату; Священний Синод, який самостійно обирає єпископів, відкриває нові єпархії та монастирі. УПЦ самостійно веде всю адміністративну і фінансово-господарську діяльність.

УПЦ неодноразово заявляла про достатність наявного статусу для здійснення релігійної діяльності в Україні, що відповідає і праву віруючих вільно обирати конфесію, в межах якої вони бажають сповідувати свої релігійні переконання. Зважаючи на це, нав’язування вірянам УПЦ сторонніми особами, в тому числі державними органами і політиками, ідеї про необхідність зміни статусу можуть носити лише рекомендаційний характер, і не можуть супроводжуватися будь-якими формами примусу. В Україні має бути забезпечена можливість збереження вже існуючих статусу і назви релігійних організацій.

    Цією заявою Представництво УПЦ при європейських міжнародних організаціях висловлює вдячність міжнародним структурам, які проявили увагу до проблем УПЦ, зокрема − Спеціальному доповідачу ООН з питань свободи релігії та переконань пану А. Шахіду, представникам ОБСЄ та правозахисних організацій, які відображають факти порушень прав віруючих у своїх звітах, виступах і коментарях. Доречно зазначити, що комунікація 4-х Спеціальних доповідачів ООН[23] до уряду України від 30.10.2018 року про порушення прав віруючих є важливим кроком у напрямку залучення міжнародної уваги до цієї теми. Висловлюємо надію, що РПЛ ООН продовжить розгляд індивідуальних скарг вірян УПЦ у справах про захоплення храмів та інших порушеннях прав, а також юридичних висновків, що стосуються «закону про перейменування». Представництво УПЦ при європейських міжнародних організаціях висловлює вдячність КПЛ ООН за його своєчасне рішення[24] в порядку interim meusures про неприпустимість примусового виселення релігійної громади УПЦ в місті Івано-Франківську державними органами і сподівається, що такі рішення будуть прийматися і в подальшому. Реакція міжнародних структур, особливо наділених міжнародними правовими мандатами, спрямованими на захист прав віруючих і стримування дискримінаційних проявів, в тому числі з боку представників влади, безсумнівно повинна впливати на поліпшення політики, що проводиться в державі щодо релігійних організацій.

Викладені вище позиції з основних проблем становища УПЦ Представництво УПЦ при європейських міжнародних організаціях доводить до відома РПЛ ООН, КПЛ ООН, ОБСЄ, Верховного комісара ООН з прав людини, Представника з питань свободи медіа в регіоні ОБСЄ, Спеціального доповідача ООН з питань свободи релігії та переконань, ПАРЄ, парламентарів ЄС, Комітету ЄС з протидії дискримінації, Спеціального посла ЄС з просування свободи релігії за межами ЄС, міжнародних правозахисних організацій, представників журналістської спільноти.

Ця заява супроводжується додатковими матеріалами − юридичними документами і свідченнями вірян УПЦ.

[1]  https://news.church.ua/2018/11/13/zhurnali-zasidannya-svyashhennogo-sinodu-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-13-listopada-2018-roku/

[2] https://news.church.ua/2018/11/13/postanova-soboru-jepiskopiv-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-13-listopada-2018-roku/

  https://news.church.ua/2018/04/03/pravoslavnix-viryan-pid-pricilom-zmusili-pokinuti-xram-upc-u-seli-pticha/

[3] https://www.bbc.com/ukrainian/features-47358722

[4] https://news.church.ua/2021/02/22/v-kievo-pecherskoj-lavre-sostoyalsya-sezd-predstavitelej-zaxvachennyx-xramov-ukrainskoj-pravoslavnoj-cerkvi/?lang=ru

[5] https://news.church.ua/2021/03/13/prixilniki-pcu-zhorstoko-pobili-63-richnogo-parafiyanina-upc-v-zadubrivci-na-bukovini/

[6] https://news.church.ua/2016/09/22/minuv-rivno-rik-z-chasu-zhorstokogo-pobittya-viruyuchix-upc-u-katerinivci/

[7] https://news.church.ua/2018/04/03/pravoslavnix-viryan-pid-pricilom-zmusili-pokinuti-xram-upc-u-seli-pticha/

[8] https://news.church.ua/2021/03/08/viruyuchi-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-zvernulisya-prezidenta-ukrajini-ta-pomisnix-pravoslavnix-cerkov-video/

[9]  Релігійна організація, створена у 2018 році шляхом об’єднання двох невизнаних Вселенським Православ’ям релігійних структур – «Української Православної Церкви Київського Патріархату» («УПЦ КП») і «Української Автокефальної Православної Церкви» («УАПЦ»)

[10] https://volyn.church.ua/2019/02/15/oficijne-zvernennya-volinskogo-jepiskopatu-upc-do-golovi-oblasnoji-derzhavnoji-administraciji/

[11] https://orada.if.ua/decision/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8-%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE-%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8/

[12] http://volynrada.gov.ua/news/zvernennya-deputativ-lutskoyi-raionnoyi-radi-do-pravoslavnikh-prikhozhan-lutskogo-raionu-ukrayi

[13] https://www.volynnews.com/news/policy/volynski-deputaty-proholosuvaly-za-likvidatsiiu-upts-mp-/

[14] http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245192266&cat_id=244913751

[15] https://undocs.org/ru/A/HRC/25/58

[16] https://news.church.ua/2020/12/15/pcu-razresheno-chto-ne-razresheno-upc-v-sofii-kievskoj-proveli-moleben-nesmotrya-na-ogranicheniya-s-pandemiej/?lang=ru

[17] https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/tomos-pro-avtokefaliyu-ukrainskogo-pravoslavya-znachennya-i

[18] https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/moskovskiy-patriarkhat-yak-mekhanizm-destrukcii-nacionalnoi

[19]   https://news.church.ua/2018/11/13/postanova-soboru-jepiskopiv-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-13-listopada-2018-roku/

[20] https://www.bbc.com/ukrainian/news-46800260

[21] https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/about-us/Doc.3_Framework%20of%20Analysis%20for%20Atrocity%20Crimes_EN.pdf

[22] http://www.patriarchia.ru/db/text/525418.html

[23] https://news.church.ua/2019/03/19/zayava-predstavnictva-upc-pri-jevropejskix-mizhnarodnix-organizaciyax-shhodo-komunikaciji-specialnix-dopovidachiv-oon-stosovno-porushen-prav-viruyuchix-upc/

[24] https://news.church.ua/2019/11/23/komitet-oon-zaboroniv-viselyati-ivano-frankivsku-jeparxiyu-upc-z-budivli-preobrazhenskogo-xramu-ivano-frankivska/

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

Scroll Up