Тим часом Константинопольський Вселенський Патріархат (КП) все виразніше натякає на свої претензії на Білорусь. У випущеному недавно ролику білоруської опозиції з т.зв. «Молитвою за Білорусь» текст читають не тільки світські особи, на чолі з екуменісткою Наталією Василевич, але і клірики КП священик Антоній Гілясов і диякон Сергій Палатніков. Також участь приймає заборонений в служінні священик БПЦ Володимир Дробишевський і, як не дивно, диякон Брюссельсько-Бельгійської єпархії РПЦ Олег Агенко. Участь останнього викликає особливе здивування. Як відомо, євхаристичне та молитовне спілкування РПЦ з КП перервано і спільна молитва з його представниками є порушенням 10, 11 Апостольських правил та їм подібних за змістом. Дивує також участь забороненого в служінні Володимира Дробишевського, котрий раніше заявляв про свою несумісність з РПЦ. Зрозуміло, що священноначаліє милує забороненого клірика, сподіваючись на покаяння і не позбавляючи сану. Але іноді заборонений священик не тільки продовжує зневажати канони, а й своїм одягом і саном вводить в спокусу інших православних людей.
При цьому в БПЦ в числі інших можна зустріти думку, що нібито митрополит Веніамін своєю співпрацею з білоруською владою і небажанням підтримувати опозицію стимулює автокефалістські настрої та дрейф ліберальної частини БПЦ від РПЦ в сторону Фанару.
Це твердження дивує: автокефалістські настрої в БПЦ зустрічаються ще з 90-х. Досить сильні вони були в 10-х. Не менш давня історія і у спроб Фанару втручатися в церковні білоруські справи. Нагадаємо, що той же Сергій Палатніков, випускник Мінської духовної академії, був висвячений фанаріотами в диякона ще в 2019 році. Тобто, робота з підготовки свого білоруського кліру велася вже тоді, ще до протестів 2020 року.
А де-юре свої претензії на територію Білорусі Фанар перший раз заявив в 1924 році, вперше скасовуючи томос 1686 року про передачу Київської Митрополії (до складу якої на 1686 рік входила територія РБ), а повторив у 2018 році, скасовуючи його повторно. Просто акцент робився то на Польщі, то на Україні, так як там у фанаріотів вже була підтримка влади, а не на Білорусі, там, де її вони тільки чекають…
І діяльність групи Василевич-Гілясова з просування ідей автокефалії БПЦ також почалася зовсім не з протестів 2020 року, а ведеться досить давно…
Як виявляється, багатьом «православним», включаючи навіть деяких кліриків, легко дається «зміна Церкви», якщо священноначаліє своїми діями і заявами не відповідає їх політичним запитам.
При цьому забувається сенс існування Церкви:
«Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете тіла Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі життя» (Ін 6:53). Євхаристія – є головний сенс Церкви, через яку відбувається поєднання з Христом кожного з нас. «… всі члени тіла, хоч їх і багато, становлять одне тіло, – так і Христос» (1 Кор 12:12). Піклування Церкви – є поєднання з Христом і зображення Христа в кожному з нас: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відіб’ється в вас!» (Гал 4:19). І в порівнянні з цим – будь-яка інше справа Церкви, будь то хоч моральне виховання суспільства, духовне зміцнення держави або яке інше – є вже друга або третя в порівнянні з її містикою, що з’єднує Бога і людини».
Складною і суперечливою була історія компромісів, на які йшли ієрархи Церкви в мусульманських країнах, в СРСР і навіть на окупованих землях заради відкриття храмів і здійснення Євхаристії. Які б оцінки не викликали дії ієрархів, Церква залишалася Церквою, Тілом Христовим. Сьогодні ж найменшої розбіжності в поглядах з ієрархом досить, щоб «змінити юрисдикцію», піти на компроміс з розкольниками і єретиками…
