Ковбаса в піст, або все, що вам треба знати про «Київський Патріархат»

Час читання: 7хв.

Пояснити людині з точки зору богословської, канонічної чи екклезіологічної, в чому ж конкретно полягає помилковість «Київського Патріархату», можна, але важко. І важко не тому, що не вистачить аргументів, а тому що навряд чи вистачить розуміння.

Ну скажіть, що таке еклезіологія для простої, тим паче нецерковної, людини? Це складна, громіздка і, на жаль, непотрібна річ. Тому пояснювати з позиції еклезіології чому в «Київському Патріархаті» немає благодаті – справа невдячна.

По-перше, тому що опонент повинен мати хоча б елементарну освіту, яка допомогла б йому розібратися в термінології.

По-друге, він повинен мати елементарну освіту, яка допомогла б йому логічно мислити і не втрачати ланцюжок міркувань.

Ну а по-третє, він повинен вміти, як мінімум, слухати і мислити.

Тому і виходить, що коли намагаєшся пояснити з позиції православного вчення про Церкву відсутність благодаті у розкольників, то натикаєшся на шаблонне «ми в університетах не навчались» і розуміти нічого не бажаємо.

Те ж саме можна сказати і про канонічну неможливость об’єднатися з розкольниками без покаяння останніх. Для простої людини, яка регулярно слухає, читає і дивиться українські ЗМІ, канони – це порожній звук, якась перешкода, яку можна усунути або розчерком пера президента, або одноосібним рішенням Вселенського Патріарха. Починаєш пояснювати, що це не так, і натикається на бетонну стіну нерозуміння.

Тому кращий спосіб показати, чому нам з «Київським Патріархатом» не по дорозі – це не богословська суперечка, а приклади з життя представників УПЦ КП. Тим більше, що справи завжди були і будуть більш яскравим свідченням, ніж слова.

Отже, заходимо на фейсбук-сторінку «священика» УПЦ КП Сергія Ткачука. Ця людина з 1992 року – «Капелан Київського Крайового Братства ОУН-УПА», викладач «Київської Духовної Академії і Семінарії УПЦ КП», помічник народного депутата. Отже, чим же живе цей «священик»?

Наприклад, на Преображення Господнє він «освятив» ікону «в честь Небесної Сотні».

фото 1

У вівтарі, прямо на семисвічнику ми можемо побачити прапори України, а поруч з ними – червоно-чорні прапори ОУН-УПА.

фото 2

Більш того, на одному з фото зображене Розп’яття Христове на тлі того самого червоно-чорного прапора УПА.

фото 9

Але надмірна політизованість Ткачука, постійні заклики до знищення «ворогів» і так далі, багатьом нашим співвітчизникам не здадуться чимось неправильним. Навпаки, така позиція «священика» знаходить своїх прихильників. Але ось пояснити порушення посту цією людиною вже важче.

Так, 21 серпня він публікує у себе пост, супроводжуючи його кількома фотографіями, на яких чітко видно, що «молитва», яка вимовляється перед трапезою, ніяк не пов’язана з православним Успенським Постом.

фото 3

Алкоголь, сир, ковбаса та інші непісні продукти в цей період – це, м’яко кажучи, не зовсім нормально для православної людини.

фото 4

Як і ось така поведінка «священика», який після випитого та з’їденого вирішив, очевидно, заспівати своїм прихожанам «реве та стогне Дніпр широкий».

фото 5

Крім того, звертаю вашу увагу на слова «Молитва перед трапезою, привітання, тости, Традиційне для Нашої Української та Козацької Парафії: Будьмо Гей! Дружно, щире невімушене спілкування та спів: реве та стогне Дніпр широкий у віконанні настоятеля та парафіяніна Георгія під окопонтінімен пані Наталії! Свято удалось на славу Божу!

Хто прагнем щірої Традіційної Української духовності запрошуємо долучатіся до Нашої Парафії!» (Орфографія автора збережена – авт.).

Тобто, з цього стає абсолютно очевидним, що така «невимушена трапеза» – абсолютна норма для цього приходу. Більш того, до такої норми, яку «священик» Сергій називає «традиційною українською духовністю», він запрошує приєднуватися. На жаль, ми до такої «духовності» приєднуватися не можемо.

Як не можемо зрозуміти і запрошення, яке прозвучало з вуст «священика», на спільне відвідування пляжу після богослужіння, яке супроводжується не зовсім духовними фотографіями.

фото 6

фото 7

Крім того, він публікує фотографії, на яких видно, як в храмі «освячується» зброя.

фото 8

Виникає цілком резонне і справедливе запитання – нам така «духовність» потрібна? Ми можемо об’єднатися з такими «християнами»?

Адже з показаних вище прикладів стає абсолютно очевидним, що проблема єдності з розкольниками набагато глибша, ніж її намагаються сьогодні представити. Вся суть канонічних і еклезіологічних розбіжностей нашої Церкви і «Київського Патріархату» – в цих фотографіях. Чесно скажу, нічого подібного з того, що ми бачимо у представників розколу, від православного священика очікувати не можна. Дух зовсім інший.

2000 років тому святий апостол Павло написав: «Я звертаюся до вас, як до дітей, так відкрийте ж і ви у відповідь свої серця! Не будьте заодно з невіруючими. Що спільного у праведності з гріхом? Що спільного у світла з пітьмою чи у Христа з Веліаром? Що спільного у віруючого з невіруючими, і в храму Божого з ідолами? Адже ми храм живого Бога, так як Бог сказав про нас: “Я вселюсь в них і буду ходити серед них. Я буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом”. “Вийдіть тому з їхнього середовища і Відділіться, – говорить Господь, – не торкайтеся нечистого, і Я прийму вас”. “Я буду вашим Отцем, і ви будете моїми синами і дочками”, – говорить Господь Вседержитель» (2-е Кор. 6, 13-18).

Його влучні слова, на превеликий жаль, цілком відповідають сьогоденню. 

Сергій Назарчук

Схожі публікації