1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. Історія УПЦ КП мовою документів: чи було легітимним «об’єднання» Філарета з УАПЦ в 1992-му?

Історія УПЦ КП мовою документів: чи було легітимним «об’єднання» Філарета з УАПЦ в 1992-му?

В посланні до Ефесян апостол Павло пише про те, що Христос віддав себе за Церкву, щоб Вона була святою і непорочною. Чи може основою Церкви бути неправда? Чи можна вірити людям, які збудували собі власну «церкву», на неправді, ненависті, наклепах та гордині?

В цій публікації мова йтиме не стільки про те, як УПЦ КП зароджувалась в середовищі УПЦ, скільки про те, як в цю брудну авантюру було втягнуто УАПЦ. Підставою для звинувачень у черговій брехні стають документи, які нещодавно було опубліковано в Інтернеті. В них покійний предстоятель УАПЦ Мстислав (Скрипник) буквально волає про несправедливість, вказуючи на те, що так зване об’єднання УПЦ з УАПЦ ініційоване свого часу Філаретом (Денисенко) не має під собою жодних законних підстав, а сама процедура виконана з грубими порушеннями відповідних норм.

Однак, перш ніж почати огляд цих документів, необхідно зробити невеличкий історичний екскурс щодо того, про яку саме подію йтиметься. Отже, 25-26 червня 1992 року, вже після зняття з посади предстоятеля УПЦ митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенко), останнім скликається «всеукраїнський» православний собор, на якому, як свідчать представники УПЦ КП, було створено помісну українську церкву (незрозуміло, щоправда, чого ж вони хочуть ще, якщо вже мають омріяну помісність і автокефалію). Собор цей затвердив своїм новим предстоятелем Мстислава (Скрипника), який вже і до того, був очільником УАПЦ.

На цьому моменті варто зупинитись і задати два запитання. Перше – чи справді цей собор був всеукраїнським? Друге – чи був сам Мстислав (Скрипник) згідний на те, аби очолювану ним УАПЦ «пришили» до того новоутворення, яке очолив Філарет? І тут в нагоді нам стають вище зазначені документи, які чітко дають відповіді на ці запитання, паралельно роз’яснюючи ситуацію та особисту позицію очільника УАПЦ.

Заява, адресована президенту, прем’єр-міністру та генеральному прокурору

11694942_1124108060967779_3669529840456592700_n

11796422_1124108164301102_2106590123638799104_n

Текст цієї заяви цікавий для нас тим, що в ньому від імені і за підписом Скрипника фактично дається роз’яснення стосовно тієї події, яку в Київському патріархаті до сьогодні називають «всеукраїнським собором». Як можна бачити, процес «об’єднання УПЦ» з УАПЦ викликає більше запитань, ніж відповідей.

 В документі зазначається: «20 липня 1992 року Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України зареєструвала зміни до статуту Української автокефальної православної церкви /УАПЦ/, ухваленого Помісним Собором УАПЦ 5-6 червня 1990 року.

За підставу для своїх дій рада у справах релігій взяла рішення зборівчастини єпископів, священиків і мирян УАПЦ 25-26 червня 1992 року, котрі назвали себе «Всеукраїнським православним соборм».

Довожу до Вашого відома, що ті збори, про які йде мова вище, не були органом УАПЦ, передбаченим статутом УАПЦ і уповноваженим ним вирішувати долю УАПЦ».

Отже, про що йдеться? Вже з перших трьох речень стає зрозумілим, що так званий «всеукраїнський православний собор» насправді не відповідав своїй назві, оскільки, як від УАПЦ, так і від Філарета (як колишнього очільника УПЦ) було за презентовано чисельну меншість. Більше того, Сторона УАПЦ  в цьому процесі взагалі не була уповноважена приймати подібні рішення. Відтак, на фоні розколу в УПЦ було вчинено ще й розкол УАПЦ.

Читаємо далі: «Але питання про припинення існування УАПЦ має право вирішувати лише орган, передбачений статутом УАПЦ. Питання про внесення змін до Статуту має право вирішувати також тільки статутний орган».

Сталось те, що сталось – Філарет, залучившись підтримкою незначної частини духовенства УАПЦ, фактично ліквідував останню. Однак, навіть чисто теоретично, ні Філарета від УПЦ (хоч він в ній вже не був), ні когось з УАПЦ не було уповноважено до подібних дій.

Ця думка підтверджується в наступному абзаці: «Учасники зборів 25-26 червня 1992 року, всупереч статуту УАПЦ самочинно привласнили собі право внесення змін до Статуту УАПЦ, ліквідації УАПЦ, перетворення Її на «Українську православну церкву – Київський патріархат», наділивши останню правом правонаступництва УАПЦ».

Далі по тексту бачимо вказівку на невідповідність дій «собору» до Статуту УАПЦ, а сам процес ліквідації УАПЦ названий«псевдоюридичним».

Підсумовується текст вимогою до Президента, Прем’єр-міністра та Генерального прокурора України: «…у відповідності до міжнародних та чинного законодавства України скасувати рішення про ліквідацію УАПЦ та перереєстрацію Її статуту в Раді у справах релігій, а також повернути всі права законно обраному Помісним Собором УАПЦ Патріархові».

59683

Паралельно з вищеописаним документом, Мстислав (Скрипник) звернувся до духовенства та вірних УАПЦ, заявивши про недійсність прийнятих на скликаному Філаретом «всеукраїнському православному соборі» рішень.

Та ось що дивно, заяву предстоятеля УАПЦ, на яку свого часу мали великі сподівання вороги канонічного Православ’я, абсолютно не було прийнято до уваги.Це вказує на те, що авантюра зі створенням УПЦ КП цілковито підтримувалась, а може й була ініційована, тогочасною українською владою. Проігноровано було також і численні звернення від УПЦ, заяви представників Помісних Православних Церков світу, де говорилось про те, що «Київський патріархат» є самочинно утвореною конфесією.

На фоні цих забутих подій минулого, абсолютно не дивним є черговий провал «об’єднавчих» перемовин УАПЦ та УПЦ КП, оскільки як тоді, так і тепер в представників останньої не було ані братерської любові, ані елементарної поваги до перших.

джерело

Попередній запис
Юрист УПЦ: Депутати хочуть узаконити церковне рейдерство
Наступний запис
Коментар голови Синодального юридичного відділу УПЦ з приводу захоплення парафій та їх переведення до інших юрисдикцій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее