В сьогоднішніх умовах терору поради щодо того, як діяти канонічний Церкві, дає чимало некомпетентних політиків та релігієзнавців. На думку таких «експертів», нормальним явищем має бути почергове співслужіння та поділ майна з розкольниками. Вже опісля проголошення незалежності, Українська Православна Церква зіткнулася з вищезазначеними проблемами. Саме тому єпископат УПЦ звернувся до тогочасного голови Верховної Ради України, Івана Плюща, листом.

Голові Верховної Ради України

І. С. Плющу

Шановний Іване Степановичу!

Ознайомившись з Доповненням і змінами до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», прийнятими Верховною Радою 15 грудня 1993 року, які беруться регулювати почергове богослужіння в тих храмах, де утворилася конфліктна ситуація між різними релігійними конфесіями, ми, єпископи, клірики та миряни Української Православної Церкви, що зібралися в Києво-Печерській Свято-Успенській Лаврі 29 грудня 1993 року, заявляємо протест.

Почергове богослужіння різних конфесій в одному і тому ж храмі не тільки не вирішить проблеми, а навпаки, ще більш загострить, заплутає і ускладнить її, і може привести до кровопролиття.

Зібравшись в одному храмі, люди різних вірувань, уподобань, світоглядів і ідейних платформ не будуть молитися, а стануть змагатися між собою, доводячи кожен свою правоту.

Непорозуміння будуть виникати і щодо церковного майна. Коли в одному і тому ж храмі будуть молитися дві або три релігійні громади, то хто з них нестиме відповідальність за це майно? Багато господарів у храмі породить безгосподарність та хаос.

І нарешті, Апостольські Правила та церковні канони категорично забороняють православним молитися разом з послідовниками інших конфесій або допускати до Богослужіння у православному храмі.

Таким чином, Верховна Рада, приймаючи вищезгадане Доповнення, мимоволі втрутилась у суто церковні справи, порушивши її основні Закони та догматику, виказавши свою повну некомпетентність у церковних питаннях. Пан А. Зінченко із «славнозвісною» групою депутатів ввели Вас та Верховну Раду в оману. В жодній цивілізованій державі аналогічної постанови немає.

Ми вимагаємо: у випадках, коли Верховна Рада прийматиме те чи інше рішення стосовно Церкви та її життя, необхідно, щоб це робилося за участю офіційного представника Української Православної Церкви, або, принаймні, після попередньої консультації з нашими богословами. Це дало б Верховній Раді змогу уникнути прийняття антицерковних, неканонічних та невиважених законів, які можуть нанести шкоди Церкві та державі у наш складний час.

Якщо ж наш голос не буде почутий і доповнення до «Закону про свободу совісті та релігійні організації» не будуть анульовані, то це приведе до поширення конфліктної зони на всю територію держави і до повної дестабілізації релігійної ситуації в Україні. У даній ситуації Українська Православна Церква знімає з себе будь-яку відповідальність за наслідки.

Єпископат Української Православної Церкви.

Учасники Всецерковної наради.