Кількість українських уніатів у 2013 році становило 5,7% від числа опитаних, у 2015 році – 8%, а в 2020 році – 9,6%. Порівняємо з показниками православних (незалежно від юрисдикції): 74% в 2015 році, 67,3% в 2018 році, 62,3% в 2020 році (дані центру Разумкова та інших соціологічних служб). Звернемо увагу: мова не йде про підтримку «ПЦУ», де пропаганда зацікавлена применшити число прихильників канонічної Церкви і перебільшити число послідовників розколу. Мова про кількість тих, хто хоча б номінально вважає себе православним, будучи прихильником хоч канонічної УПЦ, хоч розкольницьких «ПЦУ» або «УПЦ КП», або «просто православних»…
Але при цьому вплив УГКЦ абсолютно непропорційний її чисельності серед населення. Наприклад, уніати становлять не 9,6%, а близько 30% від загального числа капеланів. Домогтися цього їм вдалося завдяки одновірцю, який посів місце керівника профільного департаменту Міноборони України. Греко-католики намагаються забезпечити собі подібні переваги і в інших сферах: в госпітальному служінні, в системі освіти, включаючи елітні академії країни… За останні 7 років УГКЦ зміцнила свої позиції в південно-східних регіонах країни, де її присутність історично було мінімальна… Громада УГКЦ є навіть в Москві…
Потужним інструментом розширення впливу уніатів стали націоналістичні угрупування, починаючи ще з участі в Майдані «Правого сектора» уніата Яроша і «Самооборони» уніата Парубія…
Це перевага дозволила отримати серйозне представництво у Верховній Раді при Порошенкові, починаючи від крісла спікера для того ж Парубія і закінчуючи депутатськими комітетами. Сам Порошенко теж не гребував причастям в УГКЦ. Саме депутати-уніати стали рушіями проекту «Православна церква України», організувавши звернення українського Парламенту до патріарха Варфоломія і лобіювання потрібних розкольникам законодавчих ініціатив, що б’ють по канонічної УПЦ. Логіка цих дій зрозуміла: УПЦ спільний ворог як для розкольників, так і для уніатів. А об’єднання УГКЦ і «ПЦУ» – питання тільки часу.
Пріоритетом розвитку УГКЦ є українська діаспора на Заході, включаючи трудових мігрантів. Як відомо, люди, що опинилися у відриві від близьких, в чужорідному середовищі, більше схильні до маніпуляцій, тим більше, якщо вони проходять під милозвучними гаслами турботи про земляків.
Європа і США з Канадою для УГКЦ зовсім не периферія, а навпаки – базова територія. Адже саме туди УГКЦ довелося перенести свою діяльність після поразки Третього Рейху в ВВВ і заборони уніатства в СРСР. І саме там знаходиться фінансова база УГКЦ, що живе багато в чому за рахунок пожертвувань уніатської української діаспори.
18.04.21 р. на інтронізації нового апостольського екзарха для українців в Німеччині та країнах Скандинавії Богдана Дзюраха в Мюнхені, глава УГКЦ Святослав Шевчук зробив ряд заяв з цього приводу.
«Блаженніший Святослав звернув увагу на велику кількість українців, які, з огляду на трудову міграцію і триваючу військову агресію проти України, що викликає велику хвилю еміграції в країни Західної Європи, знаходяться на території Німеччини. Глава Церкви підкреслив, як важливо забезпечити цим особам соціальний захист і духовний супровід на території країни. …це один з найбільших пастирських викликів, який стоїть перед екзархатом сьогодні і буде залишатися пріоритетним в найближчі роки», – повідомляє сайт УГКЦ.
Сам Дзюрах подякував главі німецьких католиків кардиналу Марксу за привітання, позначивши стратегію, яку уніати реалізовуватимуть спільно з німецькими католиками щодо українських «заробітчан»: «важлива суспільна роль парафіяльних спільнот, навколо яких часто організовується громадська і культурна життя українців в еміграції… Така можливість зустрічі та спільного перебування дуже цінна для зближення з Церквою і поглиблення свого духовного життя».
Так будуватиметься прозелітизм уніатів серед православних українців в Європі. А що йому зможе протиставити канонічна Православна Церква?