У Православ’ї немає ні догматів, ні канонів, які потребують безумовної віри в сходження Благодатного вогню в Єрусалимі кожну Велику Суботу. Скептицизм до цього дива не карається.
Однак, таким собі дивним чином, саме ставлення до благодатного вогню виявляється маркером ставлення людини до Церкви. Чомусь деякі значущі церковні фігури, які обрали для себе позицію скептицизму, часто являють євангельський принцип «Вірний в малому і у великому вірний, а невірний в малому і в великому несправедливий» (Лк. 16:10). Звичайно ж, я не хотів би сказати так про всіх, так як є винятки. Але вже не один яскравий церковний спікер почав процес боротьби з Церквою саме з цього симптому.
Аргументація на користь істинності дива сходження Благодатного вогню («Святого світла» – в грецькій термінології) приводилася докладно багатьма авторами. Є відео, є свідчення офіційних осіб, як світських, так і церковних, є десятки тисяч очевидців, є свідчення істориків не тільки православних, але і інших конфесій і релігій…
Але давайте станемо на бік скептиків і спробуємо розвинути логічно думку про штучність Благодатного вогню. Згідно їхню думку, вже понад тисячу років Православна Церква займається банальною фальсифікацією, граючи на містичні переживання своїх прихожан. Простіше кажучи, займається шахрайством, видаючи «запалений від лампади» вогонь за спадний чудесним чином. При цьому спираються вони не на церковну традицію і Передання, а на «свідчення» єретиків і окремих відщепенців, в своїй більшості скривджених на Церкву і шукаючих приводу їй помститися за що-небудь…
Якщо ми станемо на цю позицію, то як же нам після цього вважати Церкву стовпом і затвердженням істини (1 Тим. 3:15)?
Слова, що нібито Єрусалимська Церква ніколи не стверджувала чудесности вогню, по-перше – неправда, а по-друге – лише спроба пом’якшити звинувачення. Чи можна уявити собі, що навіть якщо б вона не стверджувала подібного, а знаючи про таку «оману», поширену в усьому православному світі, мовчала б, потураючи цій «помилці»? Хіба брехнею і фальсифікацією було б експлуатувати цю думку, якщо буде марновірством? Адже це не просто був би гріх одного клірика, або ієрарха, або навіть покоління, або навіть однієї Помісної Церкви, але масова брехня безлічі (всіх або майже всіх) ієрархів і пресвітерів всіх Помісних Церков, котрі звістили дане знамення істинності Православ’я з амвонів майже всіх православних храмів світу протягом більше тисячі років. Тобто саме те, що прийнято вважати сприйняттям церковною повнотою, було б визнано брехнею… Незважаючи на тисячі свідків щорічно.
Якби така брехня була можлива в Церкві, то заслуговувала б вона довіри в іншому? У тому числі в твердженнях, не підкріплених таким числом очевидців крізь століття?
Чи дивно, що цю думку веде до спокуси засумніватися і в інших дивах, а потім і в самій чудовій Боголюдській природі Церкви Христової, в її істинності?
Скептики бачать «викриття» католиків і вірмен, яким невигідно визнання цього дива. Але не помічають, що навіть хрестоносці періоду Єрусалимського королівства змушені були пускати православних служити в Храмі Воскресіння, так як інакше вогонь не сходив.
Скептики бачать «викриття» католиків і вірмен, яким невигідно визнання цього дива. Але не помічають, що навіть хрестоносці періоду Єрусалимського королівства змушені були пускати православних служити в Храмі Воскресіння, так як інакше вогонь не сходив. Вони бачать відкидання дива одними ісламськими істориками, але не помічають його підтвердження іншими. І якщо мотив перших очевидний, то мотивом друге може бути тільки правда… Вони помічають кляузи одиниць з православного кліру, але ігнорують свідчення тисяч і тисяч… І корінь цієї вибірковості, найчастіше, в розташуванні серця: «Кожен знаходить те, що шукає насправді». Залишилося лише визначитися: що перед Великоднем ми шукаємо в Церкві? Самого Христа або, подібно до Синедріону, лише обман з боку Його учнів?