Як відомо, «гарячі голови» розпочали націоналізацію Церкви не вчора. Фактично відразу після акту про незалежність велика кількість «експертів» робили все можливе, аби тренд про автокефалію приносив дивіденди у виборчих перегонах, підвищуючи рейтинги. З іншого боку, Українська Православна Церква «і вчора, і сьогодні» стоїть на принципах вірності канонічному порядку, та багаторічній традиції Церкви. 

Звернення Собору Української Православної Церкви до Президента України, Верховної Ради України, громадськості, всіх вірних чад Української Православної Церкви

Ми, учасники Собору Української Православної Церкви – єпископат, представники духовенства, чернецтва та мирян – який відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 22 грудня 1998 року, розглянувши і всебічно обговоривши серед інших проблем церковного життя в Україні і питання подальшої долі нашої Святої Церкви, прийшли до таких висновків.

Як відомо, 15 грудня 1996 року Архієрейський Собор Української Православної Церкви ухвалив Звернення до всіх чад Православної Церкви про недоцільність і несвоєчасність отримання УПЦ статусу автокефальної Церкви. Проте впродовж останнього часу не припиняється тиск на Церкву з боку політичних сил і окремих політичних діячів з вимогою «відокремитися від Москви».

Водночас продовжується дискримінація канонічної Церкви у засобах масової інформації. Не витримуючи цього тиску, представники духовенства та мирян, особливо західних областей України, де Православ`я наштовхується ще й на необ`єктивне ставлення місцевих органів влади, також порушують питання про отримання статусу Помісної Церкви.

Вважаємо за необхідне ще раз підкреслити, що Священний Синод УПЦ, згідно з документом про незалежність, отриманим у жовтні 1990 року, має право обрання і хіротонії єпископів, самостійного вирішення всіх організаційних, кадрових і фінансових питань; діють Синодальні комісії (по канонізації святих, богословська, з гуманітарних питань), а також різні відділи Митрополії, створена система церковних орденів УПЦ тощо.

Враховуючи сказане, можна стверджувати, що УПЦ де-факто має всі права Помісної Церкви, зберігаючи лише молитовну і євхаристичну єдність з Руською Православною Церквою (при наявності такої ж самої єдності з усім Світовим Православ`ям, на відміну від неканонічних псевдоцерковних об`єднань).

Неважко спрогнозувати майбутні події, якщо ця тоненька ниточка буде обірвана.

По-перше, вже зараз можна почути заяви з табору «правих», які стверджують, що автокефалія, «подарована Москвою», для них не дійсна. По-друге, народні депутати, які привласнюють собі право втручатися у церковне життя, відкрито проголосили свої наміри об`єднати «всі українські Церкви», тобто маючи на увазі не тільки «три гілки Православ`я», але і Греко-Католицьку Церкву.

Останню важко назвати українською, враховуючи її жорстку підпорядкованість Ватикану, а також те, що її керівництво не є громадянами України. А той факт, що вже понад шість років в Україні існує два неканонічних об`єднання, кожне з яких проголосило себе національною православною церквою на чолі з так званими патріархами, які не роблять жодних кроків до об`єднання, а навпаки захоплюють один у одного храми і ворогують між собою, переконливо свідчить про справжні наміри «об`єднувачів».

Така ж сама ворожнеча між ними і греко-католиками має місце в західних областях України, де також чомусь не спостерігається навіть спроб до об`єднання.

Всі заклики до об`єднання грунтуються лише на претензіях до канонічної Православної Церкви.

Директор заводу «Київгума» М. Кравець, активно прагнучи до «об`єднання всіх», вже звернувся до виконавчого секретаря СНД Бориса Абрамовича Березовського з проханням сприяти у наданні автокефалії Українській Православній Церкві (публікація у газеті «Сегодня» від 12.12.1998 р.).

Сутність процесів, які відбуваються, полягає в тому, що ведеться запекла, відчайдушна боротьба проти Православної Церкви, проти Православної віри як такої.

Дехто сподівається, що після отримання формального статусу автокефалії ситуація, в якій знаходиться канонічне Православ`я в Україні, зміниться на краще. Але це не так. Зацікавлені сили будуть всіма засобами добиватися об`єднання УПЦ з неканонічними угрупуваннями і греко-католиками у так звану «українську національну Церкву» підпорядковану Риму, адже не спостерігається навіть спроба відокремлення УГКЦ від Ватикану.

Поза тим, дивує і непокоїть невизначена позиція центральних органів влади, неусвідомлення того, що створення Церкви за національною ознакою неминуче призведе до формування сепаратистських настроїв у таких, наприклад, регіонах, як Буковина, Закарпаття, можливого переходу етнічних неукраїнців під омофор Румунської, Сербської та інших Церков, що створює небезпеку дезінтеграції України як держави.

Єдина віра завжди об`єднує державу, а нашу державу, в свою чергу, об`єднує канонічне Православ`я, незважаючи на засилля закордонних сект, доморощених неоязичників тощо.

Намагання у вольовий спосіб об`єднати всіх і все неминуче зазнає поразки, призведе до нових розколів, а це – загроза територіальній цілісності України.

Враховуючи все сказане, з усією відповідальністю заявляємо, що в сьогоднішній ситуації остаточний повний розрив з РПЦ призведе лише до збільшення тиску на православних, порушенню стабільності в Церкві і державі.

Існуючий статус широкої автономії і ті права, що має УПЦ, цілком достатні для її нормального життя в умовах незалежної держави.

Ми чекаємо здобуття таких самих прав Греко-Католицькою Церквою по відношенню до Ватикану, як початку руху до її повного унезалежнення від закордонного центру, чекаємо об`єднання «вже незалежних» УАПЦ і УПЦ-КП між собою, а також з УГКЦ. Це було б справжнім, а не на словах, доказом прагнення «патріотів української Церкви» до консолідації і єдності.

Просимо шановного Президента України і всі владні структури нашої держави захистити нашу Церкву, її духовенство і мирян від відкритої дискримінації з боку відомих сил, в тому числі і деяких органів місцевої влади. Дуже прикро, що, ігноруючи не тільки законодавство, а й взагалі норми людського співжиття, деякі представники органів місцевої влади, особливо у західних областях, потурають чи навіть відкрито підтримують прояви насильства, санкціонують протизаконне захоплення храмів і церковного майна прибічниками релігійної організації «УПЦ-Київський Патріархат».

Сподіваємося, що Ви виявите належне розуміння ситуації, що склалася в релігійному житті України, і страшної небезпеки, яка загрожує нашому суспільству і державі у випадку продовження нищення єдності і духовності нашого народу, та докладете потрібні зусилля для нормалізації взаємовідносин держави і Церкви, Церкви і суспільства.