У Грузинської Православної Церкви на очах формується розкол на чолі із забороненим у служінні колишнім митрополитом Чкондідського Петре (Цаава), відомим своїми інсинуаціями на адресу патріарха Ілії та підтримкою «ПЦУ».

Його прихильники всіляко (в тому числі і силовими методами) перешкоджають служінню нового глави Чкондідської єпархії, – митрополита Стефана – і відмовляються йому підкорятися. Крім цього, вони виступають проти керівництва Грузинської Церкви, влаштовуючи різні демонстрації і виступаючи в пресі з критикою патріарха Ілії та дій Синоду ГПЦ.

Аналіз ситуації показує, що дії Цаава, крім чисто внутрішніх факторів, цілком можуть бути інспіровані зовнішніми силами. А саме Константинопольською церквою, яка руками своїх агентів впливу намагається дестабілізувати внутрішню ситуацію в Грузинської Церкви.

Не досягнувши від ГПЦ і її предстоятеля покірності в питаннях, пов’язаних з визнанням «ПЦУ» і першістю Константинопольського патріарха (візит держсекретаря США Майка Помпео видимих ​​результатів не дав), фанаріоти зацікавлені в тому, щоб створити внутрішній центр постійного тиску на Грузинську патріархію. З різними варіантами своєї трансформації. Це може бути і церковний переворот, і внутрішній розкол, і навіть створення якоїсь паралельної юрисдикції. Залежно від того, на що у церковної опозиції вистачить сил і ресурсів.

Крім згаданого Петра (Цаава), в пресингу керівництва ГПЦ бере участь керуючий грузинськими парафіями у Великобританії та Ірландії архієпископ Зенон. Зокрема, він зробив інформаційну атаку на місцеблюстителя патріаршого престолу митрополита Шіо (Муджирі), якого багато експертів вважають наступником патріарха Ілії. При цьому Зенон відкрито заявив про свої профанарські симпатії і навіть натякнув, що Константинопольський патріархат має право втручатися у внутрішні справи Грузинської Церкви.

Також всередині Грузії церковну «опозицію» підтримує партія «Єдиний національний рух», заснована Михайлом Саакашвілі. Це такий собі аналог української «Європейської солідарності» Порошенка або «Свободи» Тягнибока. Одним словом – ультранаціоналісти, котрі орієнтовані на США і, відповідно, ставлять своїм завданням протистояння Росії та РПЦ. «ЄНР» поза сумнівами може служити інструментом і провідником інтересів Держдепу в Грузії, в тому числі і по церковній лінії.

Наостанок можна згадати маргінальну групу якихось «теологів», які активно критикують Грузинську патріархію з приводу, в тому числі і за проросійську, на їхню думку, позицію патріарха Ілії. До них примикає така ж маргінальна ФБ-група «Церковні новини Грузії», на яку, проте, посилається засноване на грант Держдепу видання Orthodox Times.

У підсумку маємо ясну картину того, як діє або може діяти Фанар або Держдеп, щоб домогтися певних цілей на канонічній території будь-якої Помісної Церкви:

– використання окремих єпископів або групи єпископів для атаки на керівництво Церкви;

– створення груп «теологів» або громадських діячів, які критикують Церква з ліберальних і профанарських позицій, залучаючи для цього прозахідні ЗМІ;

– використання або співпраця з місцевою владою і націоналістичними партіями;

– пряме втручання у внутрішні справи Церкви на підставі удаваних привілеїв Фанара. У тому числі створення паралельних структур (пор. як діє Фанар щодо Церкви Чеських земель і Словаччини). У випадку з ГПЦ Константинополь дозволив собі висвячувати грузинських священнослужителів без її згоди.

Замість служіння єдності, про яке так часто любить повторювати Фанар, він служить поділу православного світу і створення внутрішніх розколів в Помісних Церквах, які виступають проти його церковної політики.

Правблог

«Слідкуйте за нами в Телеграм https://t.me/antiraskol».