Призначення митрополита Павла (Пономарьова) на пост глави Крутицької та Коломенської митрополії (Московської обласної) різко змінює розклад в керівництві РПЦ. Останній рік пройшов в суперечках про те, хто буде наступником патріарха Кирила – чи митрополит Іларіон (Алфєєв) або митрополит Тихон (Шевкунов) – мені ця дихотомія здавалася штучною, оскільки Тихон не мав регалій для того, щоб претендувати на місце, а Іларіон не мав реальної підтримки в єпископаті, щоб його отримати.
Тепер все стало на свої місця. Патріарх призначив на неформальне четверте місце в ієрархії РПЦ (але друге в Московській патріархії за реальним впливом) людину заслужену, помірковану, досвідченого адміністратора (за плечима керівництво Білоруським екзархатом), досить далекого від усіх церковних “партій”. І в той же час глибоко “церковну”, з громади відомого в Церкві (але не широкому загалу) старця архімандрита Севастіана Карагандинського. Павло пройшов і московські духовні школи, і ВЗЦЗ. Досвідчений у відносинах з владою, але не чужий часом і людським вчинкам, рівно такий, який зараз більшості в Церкві і потрібен.
Решта претендентів на патріарший пост тепер можуть охолонути і розслабитися. Гонка закінчилася, не розпочавшись.
Все описане не означає, що наступним патріархом 100% буде Павло. Мова тут тільки про те, що офіційне місце “наступника” зайнято, ситуація стабільна і передбачувана, а тому дискусії про “спадкоємство” (які сверблять мозок у деяких громадян з числа пишучої братії) можна поки припинити.
«Слідкуйте за нами в Телеграм https://t.me/antiraskol».