Одним з постійних дорікань, що вже набили оскому, на адресу УПЦ та РПЦ, є твердження, що вони протягом «десятиліть» «нічого не робили», щоб зцілити розкол, і не йшли на діалог.
При цьому ті, хто кидаються подібними закидами, ігнорують очевидний факт – із Філаретом і його оточенням неможливо було домовитися!
Вимоги Денисенко і «єпископату» «УПЦ КП» були абсолютно неприйнятними і нездійсненними. Навіть якщо уявити, що УПЦ пішла б на колосальні поступки (всупереч канонам і здоровому глузду), – розкольникам завжди було б мало!
І емпіричні факти це повністю підтверджують.
Денисенко ніколи, ні на одному етапі існування «УПЦ КП», не давав підстав вважати, ніби він може поступитися своїми амбіціями. Ні щодо РПЦ, ні щодо того ж Константинопольського патріархату.
Наприклад, в 2008 році, коли Константинопольський патріархат був згоден вторгнутися на канонічну територію УПЦ заради легалізації розколу, а президент України Віктор Ющенко підтримати цей проект, Філарет відкинув пропозицію патріарха Варфоломія! Тобто навіть визнання з боку Фанару йому було мало, і його цікавила тільки власна влада і патріарший кукіль.
Що стосується спільної позиції «Київського патріархату», то вона стала повністю непритомною ще в 2007 році після публікації «Історико-канонічної декларації», прийнятої на «архієрейському соборі» розкольників. У ній були викладені настільки нахабні і дикі тези, що вже тоді стало абсолютно ясним – ніякий діалог з боку УПЦ при таких претензіях і вимогах неможливий в принципі. І це без урахування актів насильства по відношенню до громад канонічної Церкви, які також робили якісь переговори проблематичними.
У 2017 році Філарет дезавуював свою «покаянного листа», незважаючи на те, що РПЦ і УПЦ створили спеціальну комісію для ведення діалогу. Допомагав Денисенко відхреститися від своїх слів Євстратій Зоря, який зараз активно роздає інтерв’ю про небажання УПЦ йти на переговори.
Нарешті, т.зв. «об’єднавчий собор» в 2018 році вдалося провести лише шляхом обману Філарета. Українська влада і греки-фанаріоти просто обвели старого навколо пальця, пообіцявши йому збереження внутрішнього керівництва. Але і після цього він не змирився і знову відтворив розкол в розколі, відмовившись від томосу. При цьому потрібно зазначити, що «об’єднавчий собор» не відбувся б, якби в ньому раптом погодилася взяти участь УПЦ. Філарет просто відмовився б від такого формату об’єднання, тому що, знову ж таки, позбувся б шансів на управління новою структурою.
У цьому контексті, всі випади на адресу УПЦ а-ля Драбинко, нібито «Москва забороняла вести діалог», – сміховинні. Тому що з боку «УПЦ КП» і Філарета були виключно вимоги, вимагання і образи, і жодного натяку на те, що вони згодні діяти в руслі канонів. Неможливо було заборонити те, що було і так неможливим.
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».