Знову про книгу спогадів учасників Об’єднавчого Собору.
Ані за статусом кафедри, ані за хіротонією, митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф Василиків не займає перше місце серед ієрархів ПЦУ. Але його спогади редактори поставили майже першими. Пов’язано це, скоріш за все, із демонстрацією максимальної лояльності всім тим, кому її треба демонструвати. І з максимальним засудженням тих, кого треба засуджувати.
Владика починає з 2008 року, даючи зрозуміти, що й тоді патріарх Філарет не був “надійним товаришем”:
“Всі архієреї з хвилюванням і надією очікували на зустріч з Вселенським Патріархом у адміністрації Президента України В. А. Ющенка, яка мала відбутися в 16:00 год. 28 липня. Чому вона не відбулася мені й донині достеменно невідомо, як невідомо і те, чому Патріарх Філарет тоді відмовився від об’єднання з Константинопольським Патріархатом, хоча ще напередодні він таке бажання мав”.
А говорячи про 2018 рік, владика боїться навіть згадати статус Філарета, який тоді був патріархом і очолював УПЦ КП : “Очільником Київської митрополії Константинопольського Патріархату залишався Патріарх Філарет, але вже в сані митрополита”. Так і хочеться запитати – а кого тоді представляли архієреї УПЦ КП на Соборі? Яку організацію ліквідовано (або не ліквідовано) за їхнім рішенням? Невже “Київську Митрополію”?
Згідно з уявленням владики Іоасафа, Українську Церкву оточують вороги – ззовні та всередині. Тому найголовніше – бути пильним та коливатися разом із “лінією партії”, завчасно відмежуватися від зрадників і не говорити зайвого. Шкода, що від реальної історичної події залишилася тільки одна безрадісна картина: сцена страшної сварки між Філаретом і митрополитом Михаїлом, яку ледве вдалося загасити.
“Собор проходив у дуже напруженій обстановці, здавалося, що він буде зірваний. У Малій Софії лунала безперервна молитва, а між Патріархом Філаретом і митрополитом Волинським Михаїлом майже чотири години відбувалися нелегкі дискусії. Патріарх у категоричній формі вимагав від нього не висувати свою кандидатуру на предстоятеля і зняти, чомусь вважаючи, що його можуть підтримати більшість голосів. У той час, коли в Малій Софії ситуація нагніталась і здавалося, що Собор буде зірваний, на Софійській площі, незважаючи на мороз і вітер, зібралися десятки тисяч людей, які очікували об’єднання і виборів Предстоятеля… Якби не вони – хто знає, чи Собор відбувся би. Але він відбувся… Тож на нас очікує нелегка дорога, наповнена різними перешкодами до єднання українського православного народу, бо філія РПЦ в Україні зберегла свою структуру, а з нею зберегла «идеологию русского имперского мира», ворожого до України та Української Церкви… Оглядаючись на вже пройдений шлях, ми побачимо, що він був дуже нелегкий, таким він продовжує ще залишатись. На цьому шляху було і є багато перепон видимих і замаскованих… Тому ми мусимо посилено молитися, щоби Господь Провидець направив почесного Патріарха Філарета на праведну дорогу, повернув у Церкву, яку він свідомо, а, можливо, й несвідомо привів до визнання”.
Так різко відмежуватися від УПЦ КП і Філарета? Ну якось це некрасиво. Ось і маємо: з одного боку Філарет, який розширяє Європейський Деканат, бо його не влаштовує існуючий томос, а з іншого боку його колишні “підлеглі”, які намагаються якомога сильніше “переписати” історію. А вишенька на торті – УПЦ, яка за цим спостерігає і водночас з тим продовжує бути лідером за кількістю парафій (за інформацією з Мінкульту вона має майже 12.5 тис, а ПЦУ 7.4 тис).
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».