Чи дійсно розкольники покаялись?

Час читання: 3хв.

У Стародавній Греції існував рід «мислителів», які за гроші вчили людей «мистецтву говорити» таким чином, щоб довести все, що завгодно.

Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський так писав про одного з представників софістів – Протагора: «Він перший заявив, що про кожен предмет можна сказати двояко і протилежним чином… про думки він не дбав, сперечався про слова, і повсюдне нинішнє плем’я сперечальників бере свій початок від нього».

Прийоми і особливості мислення софістів дуже схожі на те, як міркує архімандрит Кирило (Говорун), який заявив, що Фанар нібито «зцілив» розкол в Україні, а розкольники з «УПЦ КП» і «УАПЦ» – покаялися!

На його думку, звернення представників згаданих структур до Константинополя з проханням надати їм автокефалію (тобто якимось чином визнати їх) і об’єднання їх між собою – це свідчення того, що розкольники покаялися.

Подібна логіка – класичний приклад софістики і підміни понять.

По-перше, як об’єднання розкольників між собою може вважатися покаянням? Розкольник + розкольник = дорівнює канонічній структурі? Те, що дві розкольницькі структури об’єдналися між собою, ніяк не може свідчити про якесь каяття (тільки про те, що вони об’єдналися заради спільної амбіції). І внутрішньовидові відносини розкольників нічого не змінюють в їх статусі.

При цьому, де-факто, їх паралельні структури залишилися. А Філарет і зовсім відкликав свій підпис, відрікся від «об’єднавчого собору» і відтворив «Київський патріархат». Нехай навіть і в усіченому вигляді.

По-друге, «бажання скоригувати свій статус», як пише Говорун, також не означає якого-небудь покаяння. Як може бажання розкольників домогтися визнання і легалізації означати покаяння? Навпаки, це свідчення гордині і повної переконаності у своїй правоті. Хіба вони визнали, що були неправі, коли відкололися від УПЦ? Хіба вони визнали, що зробили жахливий злочин проти Церкви, коли створили структуру, паралельну канонічної? Хіба вони повернулися в лоно тієї Церкви, від якої відкололися?

Нічого з цього вони не визнали і не зробили. А Фанар замість того, щоб змусити їх дійсно покаятися, заохотив їх – дав їм те, чого вони хотіли спочатку, коли учиняли розкол!

Захоплення храмів, побиття віруючих канонічної Церкви, спроби повністю знищити УПЦ (ми ж пам’ятаємо, як Парубій ставив на голосування антицерковні законопроекти «на прохання Філарета») – це свідчення метанойї та припинення агресії проти Церкви?

Все це якась дика «оруелловщіна», коли базові християнські поняття перетворюють в їх повну протилежність: покаяння – це гординя і агресія по відношенню до УПЦ, зцілення розколу – це його закріплення, заохочення і легалізація.

Після цього вважати Говоруна (цікавий збіг прізвища з суттю софістики) якимось серйозним ученим-богословом не представляється можливим. Подібними міркуваннями він повністю знищив свою репутацію. Якщо вона у нього, звичайно, була.

Правблог

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації