Парадокси православних діаспор

Час читання: 3хв.

У Грузії триває протистояння профанарських сил з Патріархом Ілією ІІ та вірними йому єпископами. У цьому протистоянні є певна закономірність, властива практично всім Помісним Церквам:

«Ієрарх Грузинської Православної Церкви архієпископ Зенон, керуючий грузинськими парафіями у Великобританії та Ірландії, заявив, що він не визнає митрополита Шио (Муджирі) місцеблюстителем патріаршого престолу ГПЦ.

У своєму інтерв’ю Formula News TV він розповів, що був проти рішення патріарха Ілії призначити місцеблюстителя…

При цьому він натякнув, що в це питання може втрутитися Константинопольський патріархат, заявивши, що це “не ті тільки справа Грузинської Православної Церкви. Грузинська Православна Церква є частиною Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, і в цій Вселенської Православної Церкви Константинопольського патріархату займає перше і канонічне місце”…

Нагадаємо, архієпископ Зенон був одним з ієрархів ГПЦ, про яких повідомлялося, що він підтримав автокефалію “ПЦУ”. Архієпископ Зенон не самотній. Як ми раніше писали, він входить в профанарську групу єпископів ГПЦ, до якої відносяться в тому числі його колеги по грузинській діаспорі митрополит Західноєвропейський Авраам (Гармель), єпископ Бельгійський і Голландський Досифей (Богверадзе), єпископ Північно-Американський Сава (Інцкирвелі) та інші. До цієї ж групи відноситься колишній митрополит Чкондідський Петро (Цаава), чиї прихильники влаштували недавно бійку у Чкондідській єпархії, та митрополит Потійський Григорій (Бербічашвілі). Митрополит тісно пов’язаний з фанарськими ієрархами, зокрема, з митрополитом Іоанном (Зізіуласом) Пергамським – одним з головних ідеологів концепції Константинопольського престолу як «першого без рівних» – і веде роботу по вирощуванню в ГПЦ профанарських настроїв. До орбіті впливу цих же сил відноситься і т.зв. «група теологів», яка співпрацює з «ПЦУ» і ще раніше виступала з тими ж звинуваченнями на адресу Грузинського Патріарха, до яких нині приєднався владика Зенон.

Цікавим є те, що практично у всіх Помісних Церквах двигунами профанарських настроїв є саме діаспорні єпископи. Хоча відповідно до доктрини Фанару, заявленої в 1922 році, тільки Константинопольський Патріархат має право на опіку «варварських земель». Фанаріоти вже сто років вимагають від Помісних Церков передати їм свої діаспорні парафії. І зі скандалами і конфліктами, але їм вдалося добитися цього від Єрусалимської, Олександрійської, Елладської та Кіпрської Церков… Поступово намагаються вони досягти цього і в стосунках з іншими Церквами. Чому єпископи зарубіжних єпархій, всупереч будь-якій логіці, потрапляють в орбіту впливу тих, хто прагне позбавити їх кафедр? Чому в Грузинській, Сербській та інших Помісних Церквах саме діаспорні єпископи найбільш активні в питаннях лобіювання інтересів Фанару? Чому навіть деякі єпископи РПЦ в Європі прагнуть аплодувати і запобігати перед патріархом Варфоломієм, незважаючи на розрив спілкування з ним?

Невже справа в «дусі західних свобод», що нібито уразили колись декабристів і частину радянського (і пострадянського) дипломатичного корпусу? Навряд…

А може справа в майстерні роботі фанаріотів, що знаходять підходи і «шляхи підтримки» своїх «колег» з інших Помісних Церков? Або не тільки фанаріотів?.. Адже не секрет, що більшість діаспорних єпархій зовсім не багаті, якщо йдеться не про греків… Крок за кроком дружня підтримка, організоване правильно спілкування, спільні заходи та інші кроки, що «закріплюють дружбу» і призводять до того, що значна частина діаспорних єпископів виявляється фактичними «агентами впливу» Фанару на Соборах і Синодах власних Помісних Церков…

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації